Вапняк
, вапняковий вуглян (Ca CO3), одна з найпоширеніших на землі осадових порід перев. органічного походження, різного геол. віку, часто з домішками. Деякі відміни В.: широко поширена мяка крейда, що постала з дрібних шкаралупок морських тварин, мармур, який під впливом високої температури й тиску частинно перекристалізувався, хемічного походження травертин і вапняковий туф, дрібнозернястий літографський камінь тощо. В., змішаний з глеєм, становить мерґель, з магнезіем доломіт [Ca Mg (CO3)]2; існують переходові форми між В. і пісковиками та доломітом. Звичайний В. вживається як будівельний камінь, для виробу вапна й цементу в металюргії (флюси), в хем., цукровій і скляній пром-сті, в сіль. госп-ві (як штучне добриво), медицині; літографський камінь використовується в літографській пром-сті, деякі види крейди до писання, мармур і деякі роди В. до скульптури тощо.В. на Україні є різного віку, поширений всюди, найменше в центр, частині. Найстарішими є криноїдові силюрські вапняки в долині р. Збруч, девонського віку є деякі доломітові вапняки на півд.-зах. Поділлі, в півд. частині Донецького кряжу і в півд.-зах. частині Дніпровсько-донецького обниження; юрського віку вапняки відомі з півд. частини Кримських і Кавказьких гір, півд. частини Опілля та на великій глибині на просторі Дніпровсько-донецького обниження. Гор. крейдового віку вапняки відслонюються на Поділлі, Розточчі та Холмсько-Волинській височині, зрідка в Карпатах (іноцерамовий В.). Крейдові вапняки залягають широкою смугою в півн. частині Кримських і Кавказьких гір, а також на великій глибині в Причорноморському, Дніпровсько-Донецькому й Поліському обниженнях та на півд. схилах Воронізького масиву. Палеогенового віку мерґелі є в Донецькому басейні, літотамневі, моховаткові і коралеві вапняки міоценового віку на Зах. Україні. В В. розвинений карстовий краєвид).
Найбільше промислове використані вапняки Донбасу, в півд. частині якого є великі родовища флюсового В., важливого в металюргії (Оленівка запас 197 000 000 т на 1939 р., Каракуба 278 000 000 т, які давали перед війною до 80% всіх метал, вапняків України); в Криму (Валаклава) є флюсовий В., придатний для керчинської металюргії. Дніпровська металюрґія має в своєму розпорядженні флюсовий В. гіршої якости (родовища Жовтокамянське, Білокриничне, Галаганівське, Межівське). Найбільше В. для виробу цементу є у Вінницькій і Миколаївській обл. та на Передкавказзі. У всіх р-нах поширення В. вживають як будівельний матеріял (зокрема в Донбасі, на Харківщині, на Поділлі й у Криму, менше на півд. Україні черепашник або пильний камінь), як сировину для випалювання вапна; на Поділлі й Одещині В. використовують у цукровій пром-сті; деякі мармуроподібні вапняки вживаються як замінники мармурів. Гол. споживачем В. на Україні є металюрґія, яка використовує понад 2/3 здобутого вапна. Україна повністю забезпечена будівельним та метал, вапном. 1955 р. на Україні видобуто бл. 1215 000 000 т. [Р. М.]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]
|
|
|