�1. Визнаючи право України на незалежне державне існування на території в межах на північ, схід і південь, як ці межі будуть означені договорами УНР з її пограничними з тих сторін сусідами. Річ Посполита Польська (РПП) визнає Директорію Незалежної Української Народної Республіки на чолі з Головним Отаманом п. Симоном Петлюрою за Верховну владу УНР.

2. Кордон між УНР і РПП встановлюється слідуючий: на північ від Дністра вздовж р. Збруча, а далі вздовж бувшого кордону між Австро-Угорщиною та Росією до Вишгородка, а від Вишгородка на північ через узгір�я Крем�янецькі, далі по лінії на схід від Здовбунова, потім вздовж східнього адміністраційного кордону Рівенського повіту, далі на північ вздовж кордону адміністраційного бувшої- губернії Мінської, до схрещення його р. Прип�яттю, а потім Прип�яттю до її устя.

Щодо повітів Рівенського, Лубенського і частин Крем�янецького, які тепер відходять до РПП, то пізніше має наступити точніше порозуміння.

Докладніше означення кордонної лінії повинно бути переведене спеціяльною українсько-польською комісією, складеною з відповідних фахівців.

3. Уряд польський признає Україні територію на схід від кордону, зазначеного в арт. 2 цієї умови, до кордонів Польщі 1772 року (передрозборових), які Польща вже посідає або набуде від Росії шляхом збройним чи дипломатичним.

4. Польський уряд зобов�язується не заключати жадних міжнародних умов, направлених супроти України; до того ж самого зобов�язується уряд УНР супроти РПП.

5. Права національно-культурні, які уряд УНР забезпечить громадянам польської національносте на-території УНР, будуть в не меншій мірі забезпечені громадянам національности української в межах РПП і навпаки.

6. Заключаються спеціяльні економічно-торговельні умови між УНР і РПП. Аґрарна справа на Україні буде розв�язана конституантою. До часу скликання конституанти юридичне становище землевласників польської національности на Україні означується згодою між РПП і УНР.

7. Заключаеться військова конвенція, що становить інтегральну частину цієї умови. �

8. Умова ця зостається тайною. Вона не може бути передана третій стороні чи бути опублікована нею в цілості чи почасти інакше, як тільки за взаємною згодою обох контрактуючих сторін, за винятком артикула першого, який буде оголошено по підписанню цієї умови.

9. Умова ця вступає в силу негайно по підписанню її контрактуючими сторонами�.

Т. ч. Польща визнавала право України на незалежне держ. існування і Директорію УНР на чолі з Гол. Отаманом С. Петлюрою за верховну владу УНР; вона не цікавилася півн., сх. й півд. кордонами України, але, користуючись із безвихідного в той час становища УНР, залишала за собою Сх. Галичину, Зах. Волинь, Холмщину з Підляшшям і Полісся. Так само військ, конвенція з 24.4.1920, що становила інтеґральну частину В. д., віддавала цілковиту перевагу поль. стороні: воєнні дії проти сов. армії на Правобережжі мали відбуватися під поль. гол. командуванням; поль. сторона встановлювала в порозумінні з укр. відношення укр. валюти до поль., лишала за собою керування залізницями, охорону запілля, а також владу на зайнятій у момент підписання конвенції території УНР; укр. уряд зобов�язувався постачати харчування й тягловий транспорт для поль. армії після поч. воєнних дій. Умови В. д., зокрема щодо укр. території, спричинили гострі протести серед чималої частини укр. громадянства, особливо в Галичині. Екзильний уряд ЗОУНР почав тоді знову вживати назву ЗУНР. Труднощі поль.-укр. війни з большевиками (від квітня до жовтня 1920) спонукали поль. уряд зламати В. д., який ніколи не був запропонований поль. сеймові для ратифікації, розірвати відносини з урядом УНР і, визнавши УССР, укласти з большевиками Ризький мир (18.3.1921). [І. Борщак]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]