ВЧК, �Всероссийская Чрезвычайная Комиссия по борьбе с контрреволюцией и саботажем�; популярно відома як ЧК, чека, �чрезвычайка�, каральний орган больш. влади з надзвичайними повноваженнями для боротьби з противниками. Заснована 20. 12. 1917; її гол. був Ф. Дзержинський. Діяла на основі вироків, ухвалених без судової процедури, порядком орг-ції т. зв. �червоного терору� із масовими смертними присудами за першим підозрінням, розправами з заручниками, насильствами, садистським катуванням і т. д. ВЧК відома розстрілами багатьох тисяч людей і всілякими репресіями на Україні в 1918�20 рр., зокрема по містах, надто в періоди відступів червоної армії та при кожній новій окупації, а в 1920�22 � боротьбою проти укр. повстанців, що супроводилася терором проти селянства (з систематичним нищенням заручників) і укр. свідомої інтелігенції, особливо з укр. політ. партій. Не зважаючи на формальну �незалежність� УССР від РСФСР, ВЧК була завжди підпорядкована безпосередньо Москві, хоч 1919 діяла на Україні як �Всеукраинская Чрезвычайная Комиссия� на чолі з М. Лацісом; (у Києві за ред. Л. Крайнього 1919 виходив чекістський часопис �Красный Меч�); безглузда жорстокість Лаціса і керованої ним ВУЧК викликала навіть �розслідування� призначеної з центру комісії Д. Мануїльського і Ф. Кона, що проте не змінило стану речей. ВЧК виконувала свої функції за допомогою густої мережі губ., пов., зал. комісій та �особых отделов� у червоній армії. Жорстокості, що їх вчинила ВЧК на Україні (зокрема Лаціс у Києві, Яковлев, Дейч в Одесі, Саенко в Харкові, Пятаков у Донбасі і багато ін.), були доведені спеціяльно утвореними комісіями, з участю гром. діячів і чужинців, за часів окупації Денікіна й численними свідченнями арештованих. 6.2.1922 ВЧК рішенням уряду в Москві перетворено на ҐПУ, згодом на ОҐПУ, пізніше на НКВД (див. також Терор). [Р. М.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]