Вексель, борговий документ, складений у встановленій правними приписами формі, який стверджує зобов�язання векселедавця сплатити певну суму у визначений реченець. В Росії вексельне право кодифікував �Вексельний Устав� 1832, складений під впливом франц. кодексу (перевиданий 1887). В Австрії спершу існували різні приписи в справах В.; вексельне законодавство уніфіковано в 1903. З 1910 існує в міжвар. маштабі одностайне право В. (Женевська конвенція). В УНР і за гетьманату діяли норми рос. вексельного права, а в ЗУНР � австрійського. В УССР і СССР право В. було вперше реґляментоване в �Положении о векселях� РСФСР з 1922. З ліквідацією в СССР комерційного кредиту 1930 були скасовані й векселі; їх використовують тільки при кредитових операціях у зовн. торгівлі. З 1937 СССР приєднався до Женевської конвенції про В. [Є. Ґ.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]