Великі літери, в сучасному укр. письмі вживаються на початку речень, виконуючи тут разом із попередньою крапкою ролю розділового знака, і у власних назвах, особових, геогр. і почасти адміністративних (але не нац.), � функцію виділення лексичних категорій. У першій функції В. л. вживаються з часу запровадження друкарства, у другій � з 17�18 в. Перед тим в уставі, півуставі й скорописі В. л. вживалися радше як декоративний елемент, факультативно, на початках розділів або уступів. Первісна кирилиця не мала окремих знаків для В. л. І тепер В. л. різняться від малих літер у друку тільки в випадку Аа, Бб, Іі, як також браком продовження букви під рядок у випадку Р, У, Ф. Значніші відміни В. л. від малих літер на письмі. Тут В. л. зберігають більшу декоративність як данину первісному декоративному їх уживанню. [Ю. Ш.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]