Віче
, заг. збори громадян міст княжої Руси-України для розгляду гром. справ. В. відоме вже в добу племінного устрою й було характеристичне для всіх сх. словян як вияв народоправного ладу. В гол. містах держав-земель за княжої доби вічові збори набрали характеру одного із зверхніх органів влади, який конкурував у своїх компетенціях із владою князя і боярської радм. В. скликалося і в менших містах (пригородах), але обмежувалося на розгляді справ місц. управління. Громадяни пригородів мали також право брати участь у В. старшого города; пізніше їх заступали тисяцькі. Крім того, у вічових зборах звичайно брали участь князь, бояри, єпископ і духівництво.В. збиралося на княжому чи церк. подвірї або на торговиці; реґулярних вічових зборів не було, а їх скликали, на випадок потреби, князь, хтось із бояр, або ініціятива виходила з народу. В. керував князь або єпископ (у Києві митр.), іноді тисяцький. Правильного порядку дебатів і прийняття постанов В. не знало. В принципі ухвали приймалися одноголосне, фактично справи рішала позиція більшости присутніх.
Компетенції В. не були точно визначені, однак деякі були постійними його прероґативами, як справа війни і миру, зокрема нар. рушення, деякі справи зовн. політики, покликання князя на престол (якщо він не посідав його порядком спадщини чи в наслідок завоювання); укладання договору (ряду) з князем. Іноді В. домагалося зміни княжих урядовців, часом В. ставало судовим органом, гол. чином для політ. правопорушень. Рішення В. старшого города були обовязковими для цілої землі.
В. як орган держ. влади в укр. князівствах не мало найвпливовішого становища, як у Новгороді, Полоцьку та Пскові. На відміну від рос. князівств, де князі узурпували всю владу, на Україні В. все ж зберігало рівнорядну ролю до ін. органів; тільки в Гал. князівстві воно поступається перед боярською радою. Вічові збори, як орган держ. влади, занепадають під час переходу укр. земель під Польщу і В. Князівство Литовське. Ролю В. за поль.-лит. доби виконували шляхетські сеймики. В 1618 в. існували віча копних судів. Своїм правним характером В. є органом прямого народоправства, аналогічним до нар. зібрань у давніх грец. містах і в середньовічних містах Зах. Европи (див. ЕУ І, стор. 63839).
Література: Грушевський М. Історія України-Руси, ПІ. Л. 1905, стор. 20922; Сергеевич В. Вече и князь П. 1908; Лащенко Р. Лекції по історії укр. права. Прага 1923, стор. 8191; Греков В. Киевская Русь. М. 1953, стор. 35369. [Л. О.]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]
|
|
|