Відмінок, в іменнику категорія, що показує синтаксичний стосунок іменника до ін. членів речення. В прикметнику В. � категорія узгодження з іменником. У сучасних мовах кожний В. характеризується комплексом різних значень, іноді досить далеких. Спроби вивести всі значення відмінків з місцевих значень (льокалісти, як Бопп, Вюльнер), кавзальних (Міхельсен), синтаксичних (Румпель) не увінчалися успіхом. Укр. мова має і на протязі свого існування мала 6 В., що їх латинські назви � номінатив, ґенітив, датив, акузатив, інструменталь і льокатив. Одначе в розвитку укр. мови виявилася помітна, хоч і не доведена до кінця тенденція злити датив і льокатив. [Ю. Ш.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]