Військові округи, територіяльні об�єднання військ, частин і установ, запроваджені в Рос. Імперії з 1862; на Україні до революції існували Київська й Одеська В. о.; на чолі їх, згідно із статутом 1864, були командувачі В. о., призначувані за вибором царя; при кожному з них були військ.-округова рада, округовий штаб, округове управління й інспектор польових інженерних військ. Цей поділ зберігався за влади Укр. Центр. Ради в 1917 � на поч. 1918; за гетьманської влади, у вересні 1918, Укр. Держава була поділена на В. о.: Київську, Волинську, Одеську, Чернігівську, Полтавську, Харківську й Катеринославську, на яких мали комплектуватися окремі корпуси. Після больш. окупації 1919�20 був командувач військ України і Криму; 1920�35 існувала Укр. Військ. Округа, командувач якої стояв на чолі Рев. Військ. Ради і штабу округи; 1935 Укр. Військ. Округа була поділена на Київську, Одеську й Харківську; 1939 створена була ще Львівська округа (тепер Прикарпатська), пізніше � Таврійська. Підпорядковані Москві командувачі В. о. здійснюють керівництво за допомогою своїх штабів і округових управлінь.

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]