Військова наука (також воєнна доктрина), вивчає доцільність застосування різних родів збройних сил у війні, їх розбудову у звТязку з розвитком техніки, з екон. та військ, потенціялом своєї і сусідніх країн, із придатністю для воєнних операцій території, встановлює найдоцільніші форми військ, зТєднань, їх використання у воєнних операціях (стратегія), застосування в боях і маневрах (тактика) і т. п.; сюди належать: воєнна теорія, викладена в статутах, інструкціях та окремих творах теоретиків, воєнна історія і служба в збройних силах та особистий досвід командувачів.

Щодо княжої і коз. доби на Україні можна говорити лише про індивідуальну передачу досвіду. В княжу добу вміли використовувати військ, досвід греків і римлян (оборонні вали на кордонах), степовиків (оборона при відступі за допомогою возів), варягів, (тактика морських походів) і зах. сусідів (сторожові вежі). Кн. Данило в 13 в. застосовував тактику співдії в бою різних родів зброї. Практика козаків свідчить про використання тактики чес, таборитів і зах. техніки здобування укріплень. Тактика Хмельницького доводить ознайомлення з досвідом 30-річної війни і вміння врівноважувати свої дефекти (напр., брак важкозбройної кінноти) ін. чинниками. Розквіт В. н. на Зах. почався в добу, коли на Україні стерлися сліди своєї традиції. При відродженні укр. військ. і парамілітарних формацій (1848, 1914 і 1917 рр.) використовувався досвід чужої В. н., насамперед військ, статутів (піхотної муштри, польової служби тощо). Кубанське Козаче Військо Ч єдина укр. формація, що мала безперервну військ. традицію, Ч було далеким від руху укр. нац. відродження. Військ, діячі укр. походження віддавали теоретичні здобутки і практичний досвід чужій (перев. рос.) В. н. Ряд розвідок з історії укр. війська, з участю укр. істориків, опублікував лВестник Киевскоґо Отдела Военно-Исторического Общества╗ (1909Ч14).

Силою обставин військ, ідеї доби відродженої Укр. Держави 1917-20 рр. відображали зразки або рос. штабної школи (що була під пруським впливом), або австр. (в УГА); це наявно відбилося насамперед у військ, статутах. Події 1917Ч 21 рр. не лишали часу до опрацювання проблем В. н. Розроблення питань В. н., гол. аналіза багатого і своєрідного досвіду доби визвольних змагань, почалося на еміґрації, перев. в скупченнях інтернувань Армії УН-Р Ч у Тарнові, Каліші, де виходив квартальних лТабор╗ (з 1923). Згодом цю працю провадило Укр. Военно-Іст. Т-во в Варшаві, що видавало зб. лЗа Державність╗ (1925Ч39). ЗТявилися праці з аналізом окремих операцій: лПохід укр. армій на Київ ЦОдесу 1919╗ М. Капустянського, лЗимовий похід╗ і лУкр.-поль. війна╗ М. Павленка, лЗимовий похід╗ Ю. Тютюнника, лНарис іст. укр.-поль. війни╗ А. Крезуба; іст.-документальні публікації: лЗимовий похід╗ за ред. О. Доценка та лУкр.-моск. війна в 1920 р.╗ за ред. В. Сальського і П. Шандрука; в ділянці військ, іст. вийшла збірна праця Ч лІсторія укр. війська╗ І. КрипТякевича, при участі Б. Гнатевича, вид. Тиктора, лУкр. збройні сили 1917Ч21 рр.╗ та лКоротка історія укр. війська╗ 3. Стефанова. Питання військ, географії опрацьовували В. Петрів, М. Гузар-Колодзінський (зокрема Карп. України). Цінні матеріяли, гол. з іст. мемуаристики, зТявилися у публікації лЧервоної Калини╗ (Львів), зокрема спогади В. Петрова, С. Шухевича й ін.

На ін. засадах провадив працю сов. осередок В. н. в Харкові б. Школи Червоних Старшин (1921Ч34) та газ. лЧервона Армія╗. Тут деякий час видавалися укр. переклади сов. військ, статутів і творів клясичної зах.-евр. В. н.; ця діяльність була спинена у звТязку з розгромом укр. частин червоної армії. Про розвиток оперативної думки в тодішній Укр. Військ. Окрузі свідчить перше масове застосування її командувачем Й. Якіром повітряно-десантних військ під час маневрів 1928 р. б. Києва.

Жвавішає зацікавлення проблемами В. н. у військ, націоналістичних колах напередодні другої світової війни. Військ. статути, зроблені тоді за нім. зразками, використовувалися у військ, укр. формаціях, зокрема у відділах УПА; остання згодом більше користалася з перекладених військ, статутів сов. армії. На підставі досвіду партизанської боротьби в УПА були опрацьовані підручники тактики партизанського бою, будування криївок тощо.

Гол. тактично-вишкільним питанням піхотних частин та партизанських відділів присвячується увага військ.-вид. центрів на еміґрації після 1945 р. (див. ЕУ І, стор. 1166), при чому використовується сов. (рідше Ч нім. чи амер.) досвід і досвід боротьби УПА. Поза появою ряду іст.-військ. праць: О. Довженок у Києві про княжий період (1949), на еміґрації О. Удовиченко лУкраїна у війні за державність╗ (1954) і Ю. Крохмалюк лБої Хмельницького╗ (1954), ін. ділянки В. н. тепер не розвиваються. [О. Горбач]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]

 

Книгарня Горизонт

 
Сайт управляется системой uCoz