З кін. 18 в. (Котляревський) панівним в укр. поезії донині стало силабо-тонічне В. (дискусійним лишається питання про техніку В. у Шевченка: тоді як одні дослідники поруч силабо-тонічних віршів знаходять силабічні, ін. воліють говорити про використання нар. тонічної системи). Силабо-тонічне В. характеризується тим, що в нормі зберігає рівне число складів у рядку і застосовує чергування наголосів через один: / _ хорей, _ / ямб, або через два склади: /_ _ дактиль, _/_ амфібрахій, _ _/ анапест. Іноді наголоси ці не чути виразно, або з�являються наголоси додаткові (2-складова стопа _/ _!_ називається споднеєм, _ _ звемо пірихій). З 2-стопових віршів найпоширеніший в укр. літературі, як і взагалі в світовій поезії, ямб, зокрема 4-стоповий, яким писали, м. ін., Котляревський і почасти Шевченко. Поширений 5-стоповий ямб, часто неримований (напр., у драматичних поемах Л. Українки). 6-стоповий ямб (т. зв. олександрійський вірш) залюбки вживали неоклясики. Далеко рідше від ямба, але широко вживані в укр. поезії 3-складові розміри: дактиль, амфібрахій, анапест, зокрема 6-стоповий дактиль у комбінації з хореєм (гекзаметр), напр., у Зерова, що користався також т. зв. дистихом (сполучення гекзаметра з пентаметром, віршовим рядком із схемою: / _ _ / _ _ / / _ _ / _ _ /).

У новій поезії значного поширення набули поліметричні розміри � вільний вірш, писаний якоюсь однією, 2- чи 3-складовою, стопою, але з довільним числом стіп у рядку, і верлібр (vers libre), що являє при різноскладових рядках найдовільніші комбінації різних стіп у рядку й Іноді стає на межі між віршем і ритмічною прозою (напр., ранні твори П. Тичини). Трапляється також: павзник (дольник) із різним числом наголосів у рядках; наголос виділяє окреме слово як цілість, незалежно від того, скільки в ньому складів (напр., у О. Близька).

Строфіка укр. поезії багата; помітна тенденція уникати непарнорядкових строф як асиметричних. У новій поезії 2-рядкова строфа дуже рідка; мало поширена й 3-рядкова, яка при ланцюговій римі: аба, бвб і т. д. в 5-стоповому ямбі утворює терцину (І. Франко, Ю. Клен, М. Орест). Найпоширеніша 4-рядкова строфа � чотиривірш, катрен (що домінує і в нар. пісні); в римуванні вона дає комбінації: абаб, іноді з римуванням лише парних рядків � абвб (типове для нар. пісні, також часом у Шевченка) і абба. 5-рядкова трапляється не часто � у І. Франка, Л. Українки, багата у Тичини. Не рідка 6-рядкова строфа 5- чи 6-стопового ямба � секстина; досить рідка 7-рядкова строфа (у Л. Українки). Поширена 8-рядкова строфа � октава, що в канонічній формі має 3 рими за схемою: абабабвв (напр., у П. Куліша, В. Самійленка, Франка, у неоклясиків, також у Т. Осьмачки та ін.). 9-рядкова і 10-рядкова строфи трапляються зовсім рідко; останньою написана �Енеїда� Котляревського {абабввгддг) У 20 в. поширилися строфи гетерометричні з рядків різної метричної будови, як в �Арфами, арфами� Тичини. Зрідка трапляються складні строфи клясичної старовини, т. зв. логаедичні (різнорозмірні): алкайська, асклепіядська, сапфічна та ін., що їх зразки дали, напр., Зеров і Орест.

Поетичні форми, що як цілість вливаються в сталу строфічну будову і походять перев. з давньої романської поезії, � сонет, тріолет, рондель, рондо, секстина, прийшли в укр. поезію відносно пізно. Сонет, 14-рядковий вірш, що складається з двох катренів типу абба, або іноді абаб, і двох терцетів з дещо вільнішим римуванням (вгв вгв; вгґ вгґ; егґ ґге), з�явився в укр. поезії бл. сер. 19 в., але особливо розвинувся у Франка, М. Чернявського й пізніших поетів; у 20 в. сонет дуже поширився, досягши високої досконалости, зокрема у Зерова й М. Рильського (Зеров тримався однієї системи римування: абба � абба � ввг � ґгґ); часом вживається і сонетоїд � сонет із порушеннями порядку рим та розмірів. Відомий в укр. поезії і вінок сонетів: будова з 14 сонетів, з яких кожен наступний починається тим рядком, яким кінчається попередній, і все вивершується п�ятнадцятим сонетом (маґістрал), складеним із кінцевих рядків усіх попередніх (М. Жук, В. Бобинський, О. Тарнавський). Тріолет, 8-рядковий вірш із римуванням: абааабаб, зустрічався досить часто, м. ін., у М. Вороного, Д. Загула, Тичини, М. Драй-Хмари. Досконалу форму ронделі: 13-рядковий вірш із 2 римами (абба � абаб � аббаа) дав Тичина. Відома і секстина � комбінація 6 6-рядкових строф 5-стопового ямба з дуже складною системою рим (М. Жук, Л. Мосендз).

З поч. 1930-их рр. під впливом послідовного тиску на укр. літературу помітний занепад і в культурі В.: багатство засобів, якого на той час досягла укр. поезія, стали розглядати як ознаку �формалізму�, натомість, особливо серед поетів молодшого покоління, практикується і схвалюється примітивізоване наслідування нар. творчости.

Література: Перетц В. Историко-литературные исследования й материалы, І-ІІІ. П. 1900�02; Якубський В. Наука укр. віршування. К. 1922; Загул Д. Поетика. К. 1923; Смаль-Стоцький С. Ритміка Шевченкової поезії. Прага 1925; Якубський В. Лірика Лесі Українки. Л. Українка. Твори, П. Книгоспілка. К. 1927; Зеров М. Франко �поет. Від Куліша до Винниченка. К. 1929 (До джерел. Кр.-Л. 1943); Чапля В. Сонет в укр. поезії. Держ. В-во України. 1930; Степняк М. До проблеми поетики П. Тичини. Червоний шлях, V�VІ. 1930; Колесса Ф. Студії над поетичною творчістю Т. Шевченка. Л. 1939; Чижевський Д. історія укр. літератури, П. Прага 1943; Вілецький О. Хрестоматія давньої укр. літератури. К. 1949. Гординський С. Укр. вірш. Мюнхен 1947; Кошелівець І. Нариси з теорії літератури, І. Мюнхен 1954. [І. Кошелівець]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]