Водевіль, здогадно від франц. voix de ville � міська пісенька, невелика театральна п�єса легкого, жартівливого характеру, звичайно із співами, іноді з танками. Укр. В., зберігаючи давній контакт із зах.-евр. комедією, мав свою нац. основу; в ньому сполучалися гостра театральність малюнку, що йшла від укр. інтермедій 17�18 вв., із образами побуту й звичаїв укр. селянства і з нар. піснею. В. на Україні веде поч. від �Москаля-чарівника� І. Котляревського, вперше виставленого в Полтаві 1819 р. Чіткого розмежування між В., комічною оперою і комедією в укр. драматургії 19 в. не було; В. був посередньою ланкою між комічною оперою і комедією. Після Котляревського водевілі писали Г. Квітка-Основ�яненко (�Бой-жінка�, �Мертвяк-жартівник�), пізніше А. Велісовський (�Бувальщина�), В. Дмитренко (�Кум-мірошник, або сатана в бочці�), А. Ва-щенко-Захарченко (�Іди, жінко, в солдати�), брати Г. і С. Карпенки (�Сватання на вечорницях�), А. Янковський (�Покійник Опанас�), Ґ. Оссовський (�Мотруня�) та ін. На межі В. й одноактної комедії стоять �Як ковбаса та чарка...� М. Старицького й етюд М. Кропивницького �По ревізії� (справжні водевілі його забуті). Кращі з цих водевілів позначені майстерністю композиції, соковитим нар. гумором, вмілим використанням фолкльору. З успіхом у них грали М. Щепкін, К. Соленик. З 60-их рр. В. занепадає, поступаючись місцем комедії, хоч іще з�являються слабі епігонські речі, як водевілі Г. Бораковського й ін. В репертуарі укр. проф. театру, особливо ж в аматорських виставах, і в 20 в. збереглися водевілі не лише визначних письменників, а й безпретенсійні, проте легкі до виконання твори А. Велісовського та В. Дмитренка.