Вокатив, клична форма, використовувана в іменниках чоловічого й жіночого роду однини при звертанні. Закінчення В., нормально ніколи не наголошувані, навіть в іменниках із сталим кінцевим наголосом, є: -о в твердих жіночих іменниках, -е в м�яких і приголосних жіночих, -у в чоловічих із суфіксовим -к- і. в кількох словах із значенням споріднености (сину, діду, тату), -е в решті твердих чоловічих іменників, а також в іменниках із суфіксом -ець, -ю в решті м�яких чоловічих іменників (країно, земле, ноче, батьку, брате, хлопче, крамарю). У сучасній мові В. втрачає продуктивність і часом у новіших позиченнях заступається формою номінатива (сер, міс), послідовне вживання В. поза сферою слів, де він традиційно вживається, стає ознакою поетичного стилю. [Ю. Ш.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]