Волоське право, широко розповсюджене в Галичині осадне право, на якому в 14�15 вв. засновувалися оселі в гірських і взагалі мало придатних до хліборобства околицях. Сама назва пов�язує В. п. з експансією волоського пастушого елементу, що посувалася уздовж Карпат і досягла на зах. Моравії (т. зв. Моравська Волощина). В. п. не має виразних нац. прикмет; нема й даних про нац. приналежність його первісних носіїв. Зважаючи на відносну нечисленність етнічного волоського елементу, треба гадати, що дуже рано на В. п. осідали й українці. В. п. мало станово-проф. походження й характер і розвивалося в умовах скотарського способу життя. Село було під управою осадчого � �князя�; уряд �князя� був спадковий в його роді. �Князь� скликав віча, на яких вирішувалися гром. справи. Група сіл В. п. становила �крайну� на чолі з �крайником�. Крайна була судово-адміністративною округою для сіл В. п. Двічі на рік відбувалися судові віча під проводом крайника. Громада В. п. давала поруку за своїх співгромадян, солідарно платила оплати, �гонила слід�. З огляду на скотарський характер госп-ва, села платили податки й чинші худобою, сиром, вовною й похідними продуктами, третину яких одержував �князь�, а решту власник села. Багато волоських сіл мали обов�язок військ, служби, їх населення згодом у великій частині перейшло до дрібної шляхти. [П. Г.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]