Вовняна промисловість, одна з основних галузей легкої пром-сти; в основі її лежить перероблення натуральної вовни перев. на вовняну матерію. Була значно поширена на Україні в 17� 18 вв. Пізніше, в зв�язку із зменшенням кількости овець (див. Вівчарство) і колоніяльною політикою Росії (див. ЕУ І, стор. 1036), підупала, як і всі види текстильної пром-сти. До першої світової війни і в 20-их рр. це було здебільша дрібне кустарне й напівкустарне виробництво дешевого, грубого сел. сукна. В. п. була зосереджена в таких місцях: р-н Дунаївець на сх. Поділлі (23 невеликі суконні підприємства), грубі й тонкі сукна вироблялися на Чернігівщині, зокрема в р-ні м. Клинців � 7 великих суконних фабрик (нині в межах РСФСР), у Харкові � 2 вовномийні заводи, вовномийний зав. на Херсонщині. Всього на Україні було 3 вовномийні заводи та бл. 40 дрібних вовнопрядильних і вовноткацьких підприємств, разом із 5 800 робітників, не враховуючи чисто сел. промислів (у Рос. Імперії вовняних заводів 1914 р. було 1052). Питома вага України у В. п. Рос. Імперії становила бл. 3,4%, ч. робітників � 3,8%. У 30-их рр. почалася часткова реорганізація й концентрація В. п.; в цей час припинився імпорт мериносної вовни з-за кордону, так що В. п. України працює на власній сировині; в деякій мірі розбудовано виробництво штучної вовни й сурогатів. На Україні в 1940 р. було 7 значних заводів В. п., з них 5 побудовано ще до 1917 р. Сучасні основні центри виробництва тонких костюмних сукон: Київ, де 1941 збудовано найбільший в СССР тонкосуконний комбінат, і Харків з його суконними фабриками; менші: Одеса, Суми, Дунаївці. Грубі вовняні продукти випускають фабрики Кременчука, Лубень, Богуслава, Чернівців, Краснодару. У зв�язку із знищенням підприємств В. п. під час війни Україна лише в 1953 досягла довоєнного рівня (в СССР � 1949 р.). Після війни збудовано фабрику сукна в Одесі. В 1954 укр. В. п. випустила всього 6400000 м сукна, що становить не більше як 3% всесоюзного виробництва, так що Україна й далі мусить імпортувати продукти В. п. з Росії, (див. також Ткацтво). [Б. Винар]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]