Всеукраїнський Національний Конґрес, скликаний був Центр. Радою в Києві 17�21.4.1917, складався з 1 000 представників політ., культ, і проф. орг-цій, робітників, селян, вояків, духівництва та ін. з усіх кінців України, більших укр. колоній в Росії, фронтових частин і військ, фльоти. Головував найстаріший серед укр. делегатів кубанець С. Ерастов, почесний гол. був М. Грушевський. Основні доповіді про найважливіші на той час питання автономії України виголосили Д. Дорошенко, О. Шульгин, Ф. Матушевський, М. Ткаченко, Ф. Крижанівський, В. Садовський, П. Понятенко. В резолюціях, визнаючи ще за рос. установчими зборами право санкції нового устрою, В. Н. К. вимагав однак федеративного, демократичного ладу в Росії, нац.-територіяльної автономії України, негайного створення в практиці основ автономного життя на Україні, врегулювання кордонів у згоді з волею населення, участи в майбутній мировій конференції України, визволення з заслання й повернення додому депортованих галичан. Конґрес обрав голову Центр. Ради � М. Грушевського, його заступників � В. Винниченка та С. Єфремова і 115 чл. Укр. Центр. Ради з намічених 150 (представників від губ., найбільших міст, укр. колоній Петрограду й Москви, культ.-осв. і гром. орг-цій і політ, партій). Делеґати від губ. визнані були за тимчасових � пізніше їх переобрали на губ. нац. конґресах. В. Н. К. виявив організовану волю укр. народу після довгого примусового мовчання, і значення його в умовах революції з іст.-правного погляду далеко перейшло межі, призначені йому впорядниками; В. Н.. К. став фактично першими установчими зборами України, які вибрали Центр. Раду � перший укр. парлямент.

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]