Вишенський Іван (бл. 1550Ч1620-і рр), письм., правос. полеміст родом із Судової Вишні в Галичині. Біографічні дані про В. дуже скупі; молодим проживав якийсь час у Луцькому, в кін. 1580-их або на поч. 90-их рр. переселився на Афон, прийняв чернецтво; перебував у жвавих звТязках із Львівським Братством. Літ. діяльність почав одночасно з острозькою групою полемістів. Відомо всього 16 творів В.; у 1590-их рр. були написані найвизначніші з них, скеровані проти Берестейської унії. 1598 в острозькій лКнижиці╗ надруковане посланіє до К. Острозького й православних, написане В. від імени монахів Св. Гори. Бл. 1600 на Афоні він склав зб. Ч лКнижку╗, куди ввійшли лИзвЬщеніе краткое╗, лПисаніе до всЬхъ обще, въ Лядской земли живущихъ╗ (написані до 1596), послання до кн. К. Острозького і до єпископів, крім того, лОбличение диавола-миродержца╗, лПорада╗, лЗагадка философомъ латинскимъ╗, лСлЬдъ краткий╗ та ін. (зб. не був видрукуваний, і твори В. поширювалися в рукописах). В 1600Ч01 В. написав лКраткословный отвЬтъ╗ П. Скарзі. Мабуть 1604 він прибув на Україну, недовго лишався у Львові, бо розійшовся поглядами з керівниками братства; перебував в Унівському монастирі, звідки 1605 надіслав посланіє Домнікії, присвячене полеміці з впливовим чл. Львівського Братства Ю. Рогатинцем, жив у Манявському скиті у Й. Княгиницького. 1606 повернувся на Афон. Бл. 1609 написав лЗачапку мудраго латынника зъ глупымъ русиномъ╗, 1615Ч16 Ч останній відомий твір лПозорище мысленное╗. Твори В. визначаються в укр. полемічній літературі 16Ч 17 вв. не лише винятковим літ. талантом автора, але і його своєрідною позицією. В. не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візант. аскетизму, він гостро критикував увесь тодішній церк. і світський лад і вимагав простоти старохрист. братства як здійснення царства Божого на землі. В. відкидав, зокрема, світську освіту і нар. старовинні звичаї, як поганські. В. користався формами церк. посланія, діялогу і полемічного трактату, постійно поєднуючи ці жанри. В своїх творах В. малював барвисті, часто гіперболічні, образи морального занепаду вищих верств, зокрема духівництва, протиставляючи їм лбідних підданих╗ і простих ченців; зворушення, емоційне піднесення чергуються тут з гострою сатирою, сарказмом. Накупчення епітетів, порівнянь, запитань і закликів, іронічне представлення побутових деталів, багатство словника, використання живої нар. мови надавало творам В. яскравости й ефектности. Стиль В., що походить від візант. проповіді, але споріднений і з літ. манерою сучасних йому полемістів, укр. (із острозького гуртка) і поль. (П. Скарги, М. Рея), лнаближається до кращих взірців бароккового стилю╗ (Д. Чижевський). Опубліковані в 60Ч 80-их рр. 19 в. твори В. вивчали І. Франко (що написав також поему лІван Вишенський╗, 1900), А. Кримський, М. Сумцов, М. Грушевський, М. Возняк, Д. Чижевський, І. Єремин.