Вишивки
, один із найпоширеніших видів ручних праць укр. жінок і, зокрема, дівчат. В. уживають в укр. нар. побуті передусім на предметах одягу, гол. на жін. і чоловічих сорочках. Крім того, В. поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, пошивки, рушники та ін. Кожна вишивка своєю технікою, композицією, мотивами й кольорами відповідає своєму призначенню. Спеціяльні мотиви уживаються для чоловічих сорочок, ін. для жін. і дитячих або для людей старших і молодших. Відмінні мотиви і барви для рушників і обрусів, для речей буденних, весільних і жалобних.Техніка вишивання має багато способів і відмін, як низь, настилування, гаптування, перемітка, мережка, вирізування і найбільше популярне в останні часи вишивання хрестиками (по канві).
Історія В. дуже давня; В. були відомі ще в роксолян (2 в. до Хр.). Великий вплив на характер В. мали ткані візант. матерії. Про В. на білій сорочці українців є звістки 1112 вв. візант. письменників; відомі рисунки по мініятюрах і фресках на Україні тієї ж доби. Про укр. В. згадують чужинецькі подорожники 1619 вв. Збереглися В. з коз. часів 1718 вв. В. зазнавали чималих змін у мотивах і барвах, не втрачаючи однак свого оригінального укр. стилю.
Орнаментальні мотиви укр. нар. В. мають незвичайне багатство композиційних укладів і кольорів. Відповідно до етногр. особливостей, В. виявляють також чимало регіональних відмін. При тому укр. В. мають один спільний для всіх земель стиль, так що їх не важко розпізнати серед вишивок ін. народів слов. і несловянських. Архаїчні зразки, звичайно одного кольору, відомі були на Поліссі, Волині й Бойківщині. Строго-геометрична низь поширена на Гуцульщині, Поділлі, Полтавщині (в новіші часи набрала різноманітних кольорів). Сильно стилізовані рослинні мотиви властиві для Побужжя, Волині, Поділля, Буковини. Більше рослинного характеру, з натуралістичним і мальовничим трактуванням, В. Київщини і особливо Полтавщини. Мережка і загалом ажурні В. відомі на Полтавщині, сер. Поділлі й Покутті. На Буковині й Покутті вживається різних техн. способів і барвних сполук.
Кольори укр. В. загалом відомі в обмеженій кількості й гармонійних сполуках. Найбільше уживані чорна й червона барва або чорна, гарячо-червона й тепла жовта. Часами долучаються до того, в невеликих площах, зелена і синя. Рідко вживають срібної, золотої і сірої нитки. Взагалі багатство барв збільшується з півночі на південь. Із спеціяльних родів В. колись було поширене пошивання кожухів шкіряними нитками, згодом бавовняною грубою ниткою. Попит на укр. В. викликав багато видань, переважно В. хрестиками, не відповідних, особливо рос., де знівечено укр. нар. В. штучними комбінаціями й великою кількістю строкатих, не згармонізованих барв (див. також ЕУ І, стор. 293 301). [В. Січинський]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 1]
|
|
|