Усна словесність зберігала донедавна ряд демонологічних постатей. Це лдомовики╗ (або хованці, годованці), що пильнують дому й допомагають господарям, але можуть і шкодити, лдоля╗ Ч душа предка, яку треба окремо шанувати при відповідних обрядах, лпасічники╗ Ч опікуни бджіл, лпольовики╗ Ч духи, що живуть у полі, прибираючи вигляду людини чи тварини, ллісовики╗ Ч злі духи, що пасуть лісових тварин, показуються в подобі людей; близький до лісовика лблуд╗, що зводить з дороги, і гуцульський лчугайстер╗, лісовий велетень, небезпечний для нявок. лВодяники╗ господарюють по ріках, озерах, криницях, женяться з потопельницями (подекуди їх ототожнювали з потопельниками); близькі до них лболотяники╗, які заманюють людей у трясовину. лРусалки╗, що живуть по річках, лісах та полях, Ч це нехрищені діти, дівчата й жінки, які згинули ґвалтовною смертю; старіша назва Ч лмавки╗ (лнявки╗, лбісиці╗) прикладалася перев. до лпотерчат╗ Ч померлих нехрищених дітей, що часом набирають подоби птахів. З русалками й лісовиками споріднені лбогині╗ (ллісниці╗, лмамуни╗). Поряд існувало широке поняття позбавлених специфічних особливостей злих духів Ч чортів, лнечистої сили╗ (лдідько╗, лщезник╗ та ін.). Цей образ виник під впливом уявлень християнства (диявол, сагана) і породив в усній словесності численні оповідання. Так само існує чимало оповідань про мерців-опирів, мабуть зах. походження. Виникло багато оповідань про відьом, себто жінок, звТязаних із нечистою силою, що накликають посуху, град, відбирають у чужих корів молоко і літають на Лису гору. Існувало повірТя про вовкулаків Ч людей, що або самі тимчасово оберталися на вовків, або ставали ними через чиїсь чари. Близько до відьом у нар. уяві стояли чарівники, чарівниці, знахарі, ворожки тощо, наділені надприродною силою і здібні впливати на природу і людей (розлучити закоханих, наслати недугу, відвернути град і т. п.). По окремих, перев. віддалених від культ. осередків селах віра в надприродні здібності знахарів і відьом дожила до кін. 19 в., а раніше укр. нар. звичаєве праро часом карало підозрілих за використання своїх чарів на шкоду (хоча Україна не знала жорстокостей урядових судів і палення відьом). Численні, багаті демонологічні оповідання містять в собі мотиви різних епох, починаючи з найдавнішої родової доби, що зазнали пізніших нашарувань. зокрема впливів мандрівних сюжетів.

Література. Див. ЕУ І, стор. 249Ч50; Драгоманов М. Малорусские народные предания и рассказы. К. 1876; Аничков Е. Язычество и древняя Русь. 1914; Гнатюк В. Знадоби до гал.-укр. демонології. Етногр. 36., ХХV. Л. 1909; Гнатюк В. Знадоби до укр. демонології. Етногр. 36.. XXXIIIЧXXXIV. Л. 1912; Вовк Ф. Студії з укр. етнографії та антропології. Прага 1928. [Р. М.]