Державна мова
, визнана законом урядова мова в державі, обовязкова для держ. адміністрації, судівництва й шкільного навчання. В багатонац. державах мова панівної нації стає Д. м.; за нею визнається першість і ряд прероґатив перед недерж. мовами. Становище ін. мов у державі визначає спеціяльне мовне законодавство, яке в багатонац. країнах є досить складне і відображає наявну в них мовну політику. Поняття Д. м. порівняно нове; воно виникло з розвитком нац. держави та конституціоналізму. В середньовіччі ролю теперішньої Д. м. виконувала латинська мова, якою виготовлялися держ. акти; згодом латинську мову витиснули нац. мови.На укр. землях урядова мова в давню й сер. добу мала деякі ц.-слов. елементи, згодом і поль. У В. Князівстві Лит. урядування провадилося канцелярським варіянтом укр. мови, з сильними білор. і поль. запозиченнями. Така ж мова була урядовою на Гетьманщині з тим, що згодом посилилися рос. впливи. В Рос. Імперії становище рос. мови як держ. й урядової було виключне аж до революції. В Австро-Угорщині було кілька урядових мов; в Угорщині, в межах якої до 1919 перебувало Закарпаття, Д. м. була угорська. В Галичині під Австрією Д. м. була нім., однак з 1867 в держ. урядуванні її замінила поль. мова. Укр. мову теоретично визнано 1786 крайовою, народною і нац. мовою (Landes-, Volksund Nationalsprache), але це не мало ніякого практичного значення. Так само визнання за укр. мовою 1867 стану другої крайової мови в Галичині не міняло її підрядного становища супроти поль. мови. На Буковині урядування провадилося нім. мовою, але укр. мова як одна з трьох крайових мала часткове застосування в держ. установах, гол. в суді.
За часів Укр. Держави 191720 Д. м. була затверджена укр. мова, при гарантії прав мов меншостей. Закон Директорії УНР з січня 1919 про укр. Д. м. нормував її вживання та права мов меншостей. В ЗО УНР УНРада ухвалила мовний закон 15.2.1919, 1 артикул якого визнавав Д. м. на території ЗУНР українську.
Сов. законодавство не знає поняття Д. м. Вживається іноді визначення офіційна мова для рос. і мов нац. республік. 144 ст. конституції СССР говорить про мови союзних республік, себто мови нац. більшостей, які творять союзні республіки. Під прикриттям тези про рівноправність мов фактично в загальносоюзному маштабі становище Д. м. належить російській. В УССР урядування провадиться в держ. установах респ. значення та в місц. органах укр. мовою; в цих установах рос. мова, як також урядова в УССР, має рівнорядне значення, а в загальносоюзних навіть на Україні майже виключне.
За поль. і рум. влади на Зах. Укр. Землях поль. та рум. мови були визнані держ. і урядовими мовами (про становище укр. мови під цими режимами див. Мовне законодавство). На Закарпатті, як і в усій Чехо-Словацькій республіці в 191939 рр., Д. м. була т. зв. чехословацька, себто чеська і словацька; укр. мова мала вигідніше становище, ніж мови ін. меншостей; фактично це була друга урядова мова на Закарпатті. 193839 урядування провадилося перев. укр. мовою. У схваленій соймом конституції 15.3.1939 Д. м. Карп. України визнано укр. мову ( 4). [В. Маркусь]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|