Державні селяни, категорія селян у царській Росії 18�19 вв., визнавана �вільними сіль. обивателями�, в противагу до поміщицьких селян. Д. с. займали держ. землі й були зобов�язані, крім плачення податків, виконувати натуральні повинності й платити чинш. На Україні до Д. с. належали також: селяни кол. держ. маєтків Польщі і кол. монастирських маєтків, вільні хлібороби, кол. військ. поселенці, селяни-однодвірці, жид. селяни й ін. В сер. 19 в. число Д. с. становило понад 4 000 000, себто 41% сел. населення; найбільше Д. с. було на Лівобережжі (67% заг. числа Д. с. на Україні), далеко менше на Правобережжі (16%) й на Півд. Україні (16,5%). Повинності Д. С. падали на них важким тягарем; до того ж на Правобережжі вони виконували панщину в держ. маєтках. У висліді цього селяни зубожіли й не могли виконувати свої повинності; частина відходила на заробітки на півд. України або наймалась у поміщиків. 1839 скасовано панщину Д. с., а Мін-во Держ. Маєтків, очолене гр. П. Кисельовим, перевело деякі реформи в системі податків, зем. наділів та в місц. управлінні сіль. громад. Царський указ з 1866 р. дав можливість Д. с. викупити свої наділи відразу або щорічними платежами. Новий закон 1885 встановляв обов�язковість викупу земель Д. с., за які вони вносили викупні платежі. [Р. М.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]