Діалектологія
, наука про діялекти даної мови, що вивчає їх описово або історично. Говірками зацікавилися на поч. 19 в. одночасно з розвитком романтизму і з зростанням заг. інтересу до нар. культури: в говірках стали шукати незіпсованої книжним впливом нац. мови. Цікавилися говірками особливо етнографи, не надаючи великої уваги суворій локалізації явищ (Павловський, Лучкай, Максимович, Вагилевич, Головацький та ін.). Молодограматична школа мовознавців, що спиралася на світогляд позитивізму, стала використовувати дані говірок у порівнянні з писаними памятками мови для усталення генези діялектів і мов (Михальчук, Тимченко). На межі романтичної Д. і молодограматичної стояли праці Потебні, Огоновського та ін. Побічно звязаний з молодограматизмом також доведений до пересад фонетичний напрям (Брок, Курило, Голоскевич, Йогансен) із записуванням найдрібніших варіянтних, часто індивідуальних відхилень вимови. Захоплення точним фонетичним записуванням переважало після 1 світової війни особливо серед зах.-укр. і поль. дослідників укр. говірок. Систематичне вивчення геогр. поширення діялектних явищ (географія лінгвістична) почалося під кін. 19 в., коли були складені лінґвістичні атласи окремих мов (найперше франц. Жільєрон і Едмон, 190310). Виступаючи проти схематизму молодограматиків, представники лінгвістичної географії заперечували існування діялектів і обмежувалися на дослідженні територіяльного поширення окремих слів. В укр. Д. принципи лінгвістичної географії знайшли тільки помірковане застосування, гол. в працях Бузука, Янова, Штібера, К. Дейни, Панькевича, Я. Рудницького та ін. Вимога комплексного вивчення говірки як замкненої системи, висунена під впливом структуралізму в мовознавстві (Синявський, 1929), майже не була застосована через переслідування цього напряму в СССР. Сов. укр. Д. характеризувалась в 193040 рр. побоюванням описувати архаїчні говірки і в головному дилетантським фіксуванням впливу літ. мови на говірки (Данілов, Омельяненко, Рак та ін.).До систематичного вивчення цілости укр. діялектів та їх клясифікації взявся батько укр. Д. Михальчук (1877) на підставі великої збірки матеріялів; згодом цю працю продовжували Соболевський (1892), Дурново (Московська Діялектологічна Комісія 1915), Зілинський (1916, 1933), Ганцов (1924) та Жилко (1955). В науці в основному зберігся погляд на клясифікацію укр. говірок, намічений Михальчуком, уточнений Ганцовим і доповнений у подробицях Зілинським (щодо півд.-зах. діялектів) та Панькевичем (див. Діялект).
На кін. 19 в. припадає початок систематичного вивчення окремих говірок: воно було зосереджене при університетських катедрах укр. мови та слов. філології (Львів, Краків, Люблин, Прага, Київ), при центр. і місц. наук. установах: Філологічна Секція й Етнографічна Комісія НТШ, Укр. Наук. Т-во в Києві, Діялектологічна Комісія 2 відділу Рос. Академії Наук; Діялектологічна Комісія ВУАН і згодом Ін-ту Мовознавства АН УРСР (що з 1948 готує діялектологічний атлас укр. мови). Були складені діялектологічні опитники (програми) й порадники (Михальчука-Кримськрго 1909 по-рос. та Михальчука-Тимченка по-укр.; Синявського 1924, 1927; Тимченка 1925; Наконечного 1941 і Б. Ларіна 1948 і 1949). Дослідження провадилося в напрямі вивчення окремих говірок чи говірок у певному геогр.-політ. комплексі (Холмщина, Закарпаття, Чернігівщина, Полтавщина) і вивчення якогось одного явища в комплексі говірок (поліські дифтонги: Курило 1925, Ганцов 1924; перехід а в е: Курило 1928; лябіовеляризація аў- оў: Зілинський 1930). Лемківські говірки вивчали: Верхратський (1892, 1902), Гнатюк (1900), Шемлей (1934), Зілинський (1934, 1938), Штібер (1935, 1938), Я. Рудницький-Наконечна (1940), бойківські: Верхратський (1897), Свенціцький (1913), Рабій (1932), А. Княжинський (1935), Я. Рудницький (1938), М. Парила (1938), Зілинський (1938), Д. Бандрівський (1956); сер.-карпатські: Брок (1897, 1899), Верхратський (1899, 1901), Дурново (1928), Ґеровський (1934), І. Панькевич (1930, 1938), Наконечна Я. Рудницький (1940), Чередниченко (1948), Й. Дзендзелівський (1955); гуцульські: Верхратський (1883, 1908), Бонкало (1910), Кобилянський (1928), Янув (1928, 1938), Ґеровський (1934), Панькевич (1935), Курашкевіч (1938), Грабец (1948); покутсько-буковинські: П. Нестеровський (1905), Велигорський (1933), Кисілевський (1948); надсянські: Верхратський (1894, 1900), В. Шимановський (1897), Пшепюрська (1938); наддністрянські: Верхратський (1912), Янув (1926), Я. Рудницький (1943), П. Приступа (1953); подільські: В. Камінський (1902), Тимченко (1908), Голоскевич (1909). А. Сорочан (1912), В. Отроковський (1914), Яцимірський (1915), Грицак (1930), Дейна (1938, 1957), Губаржееський (1938), О. Мельничук (1951, 1952); півд.-волинські: Камінський (1904, 1910, 1913), С. Гаєвський (1915), П. Гладкий (1928), Наконечна Фасмер (1934), Л. Рак (1937), І. Омельяненко (1938), Л. Бова-Ковальчук (1954); півд.-східні: М. Дикарев (1891), О. Ветухів (1894), Боґородіцький (1901), Ярошенко (1909, 1912), І. Бессараб (1915), Дорошкевич (1915), А. Бескровний (1927), Йогансен (1927), Б. Ткаченко (1927), Бузук (1928), Є. Рудницький (1928), В. Карпова (1951), Ф. Жилко (1954), В. Ващенко (1955), П. Лисенко (1955), Й. Дзендзелівський (1955); підляські: Шимановський (1897), І. Бессараб (1904), Й. Полівка (1913), Зілинський (1924), П. Расторгуєв (1928), Курашкевіч (1931); зах.-поліські: М. Карпинський (1888), Є. Карський (1903), І. Бичков (1908), Оссовський (1937), Сидорук (1948), Д. Телентюк (1953); сер.-поліські: Карський (1903), Камінський (1911), П. Лисенко (1954); сх.-поліські: А. Малинка (1892), В. Бєлявський (1903), Тимченко (1908), А. Марков (1910), В. Попов (1913), Ганцов (1923), Курило (1924), П. Попов (1925), А. Полевой (1926), Ю. Виноградський (1928), Бескровний (1928), Расторгуєв (1929), Синявський (1934), Ф. Жилко (1950, 1955), В. Брахнов (1950, 1954), Г. Їжакевич (1951), П. Лисенко (1953). Діялектологічний атлас Лемківщини Штібера почав виходити 1956. [О. Горбач]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|