Діалектизми, слова, звороти і форми слів, властиві якомусь діялектові, але чужі літ. мові. Д. бувають фонетичні, морфологічні, синтаксичні, лексичні, фразеологічні й семантичні. Література використовує Д. з стилістичною метою, щоб створити місцевий кольорит, щоб імітувати усну мову персонажа, з сатиричною метою (напр., карпатські діялектизми в �Тінях забутих предків� Коцюбинського, раніше півн. діялектизми в творах Некрашевича). Деякі Д. письменники вносять у свої твори й несвідомо, під впливом рідної говірки (чернігівські у П. Куліша й Тичини, волинські у Л. Українки та ін.), що особливо часто траплялося в укр. мові через довгу неусталеність її літ. норм у 19 � на поч. 20 в.

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]