Дієприкметник, віддієслівний прикметник, що має форму часу, стану або виду. Давня укр. мова успадкувала з праслов. мови систему 4 дієприкметників � активних і пасивних, теперішнього і минулого часу. У зв�язку з розвитком категорії виду цей чотириподіл був утрачений, як і самі форми дієприкметників, крім т. зв. пасивних минулого часу на -ний, -тий. Натомість у цих останніх, як і в приєднаних до них дієприкметників на -лий виявилася тенденція узагальнити значення часу і стану, а натомість диференціювати видові значення. Тим то спроби відродити ін. типи дієприкметників (Бузук, Матвієнко, з другого боку офіц. сов. граматика) не вдалися.

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]