Дієслово, в укр. мові частина мови, відмінювана в особах або родах, числах, часах, способах і приналежна до доконаного або недоконаного виду і спеціялізована в функції присудка. У своєму іст. розвитку укр. Д. виявило тенденцію обмежити часові форми (втрата аориста й імперфекта) і особові форми (втрата осіб у минулому часі й умовному способі), натомість розвинути й диференціювати опозицію двох видів. Та ж тенденція виявилася в категоріях, що стоять на периферії системи Д. � дієприкметнику, дієприслівнику й віддієслівному іменнику. Іновацією укр. мови є перенесення категорії виду і в цей останній, хоч і не систематично (садіння, садження, насадження, насаджування...).

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]