Дмитерко Любомир (*1911), письм. родом з Галичини, жив увесь час в УССР; в 20-их рр. був чл. літ. спілки лЗахідня Україна╗, на поч. 30-их рр. зазнав критики за лідеологічну невитриманість╗ і відтоді належить до ортодоксальних письменників, що відгукуються на актуальні теми лсоц. будівництва╗, лдружби народів╗ і т. д. Збірки поезій лІду╗ (1930), лТовтри╗, лМолода земля╗, лПрисяга вірних╗ (поема), лКнига боротьби╗, лПоезії╗ (30-і рр.); вірші 1941Ч45 рр. в збірниках лСлава╗, лНа полі бою╗; лБагряний ранок╗, лГарячий суходіл╗, лВітчизна╗; зб. лДобрі сусіди╗ (1952); пТєси лГенерал Ватутін╗ (1947), лНавіки разом╗ (1949), лПроліски╗, лШляхи людські╗, (1955); зб. оповідань лВітер зі Сходу╗ (1930), романи лОбовТязок╗ (1938), лРозлука╗ (1956).

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]