Добруджа (рум. Dobrogea), край між дол. Дунаєм і Чорним морем (23 262 км2 і 815 000 меш. у 1930 р.), більша півн. і сер. частина якого 15 540 км2 і 503 000 меш. (у 1948 р.) належить до Румунії, менша півд. до Болгарії. Д. заселена різними народами: румуни становлять 44%, болгари 23%, турки 19%, українці 2,8%, татари 2,7%, росіяни 2,2%, крім того, цигани, греки, жиди, ґаґаузи тощо. Українці в числі бл. 25 000 живуть в рум. Д., а саме в її півн. частині. Д. входила до складу Римської (з 1 в. до Хр.), згодом Візант. імперії, з 7 до 14 в. була в складі Болгарії (в 1112 в. належала з усією Болгарією до Візантії), недовго належала до Волощини, а з 1411 до 1878 р. до Туреччини. З 1878 р. півн. Д., заселена перев. румунами, належить до Румунії, півд. до Болгарії (за винятком 191310 рр., коли й вона належала до Румунії).
В 10 в. Д. була завойована київським кн. Святославом, і Переяславець над Дунаєм (бл. теперішньої Тульчі) став його улюбленим містом; в Д. Святослав воював проти болгар і Візантії (Доростол бл. Сілістри 25.4.23.7.971 р.); в Дунайських гирлах осідали галицькі рибалки й купці з 12 в., 1159 р. Іван Ростиславич ста въ городЬхъ Подунайскыхъ и изби двЬ кубарЬ... и пакостяше рыболовомъ Галичьскымъ (Іпатський літопис).
Після зруйнування Запор. Січі рос. ген. Текеліем у 1775 р. частина запор. козаків осіла на Дунайських гирлах, заснувавши в Дунавці Дунайську Запор. Січ (див. Задунайська Січ). Задунайські козаки жили вільно під тур. владою, зберігаючи свою військ. орг-цію, займались рибальством та ловами й часто воювали по боці Туреччини. Поза Січчю в Д. жили також жонаті українці, в т. зв. Райї, і займалися господарством. Під час рос.-тур. війни 1828 р. задунайський кошовий отаман Йосип Гладкий перейшов зі своїми козаками на рос. бік. В Д. лишилася тільки мала частина кол. козаків; до них раз-у-раз приходили за Дунай з України втікачі, щоб рятуватися від кріпаччини й рекрутчини (зокрема в 183040-их рр.). Під час рос.-тур. війни 187778 рр. частина задунайських українців повернулася на Україну. Українці в Д. заселюють гол. дельту Дунаю, частину кол. повіту Тульча (тепер частина Ґалатської обл.) і становлять тут бл. 40% населення; їх поселення звязане безпосередньо з укр. нац. територією на півн. від Дунаю в межах УССР. Поруч них, але в окремих оселях живуть росіяни некрасовці (втікачі з поч. 18 в. після бунту Булавіна) та старовіри липовани. За рум. переписом 1899 р. в Д. жило 13 700 українців (та 12 800 росіян), за болг. джерелами з 1918 р. 21500 (росіян 18500), а за рум. переписом в 1930 р. можна налічити 23 000 українців (18 000 росіян-липованів). Гол. укр. осередки в Д.: Стара Килія (1955 українців), Моругіль (931), Телиця (941), Летя (845), Дунавець Дол. (686), Дунавець Гор. (374), Караорман (805), Башбунар (671), Ганчарка (462), Чукурова (320), Руська Джаферка (188), Катерлез (Св. Юр 537), Пардіна (534), Сулина, Баклажанка, Юзлінець, Парлита, Ісакча, Паркеш, Циганка, Каталой, Чамурла, Кални-Буджак, Фрекацей, м. Тульча; в гол. м. Д. порті Констанці перебувають бл. 1000 українців.
Українці в Д. перев. рибалки та хлібороби; вони живуть відокремлено від росіян, зберегли укр. мову, але нац. не свідомі, називають себе здебільша руснаками. Деяку просвітню роботу провадив тут в 188082 рр. Ф. Вовк; в 1930-их рр. до Д. приїздили українці з Аккерманщини та укр. театр із Чернівців.
Література: Вовк Ф. Задунайская Сечь. КСт., ІIV. 1883; Кондратович Т. Задунайская Сечь по местным воспоминаниям и рассказам. К. 1883; Лупулеску І. Русские колонии в Добрудже. КСт., ІIV. 1889; Вовк Ф. Укр. рибальство в Добруджі. Матеріяли до укр.-руської етнології. Вид. Етногр. Комісії НТШ, І. Л. 1899; Danesco G. Dobrogea Букареш 1903; Сьюзъ на българскитЬ учени, писатели и художници. Добруджа география, история, етнография, стопанско и дЪржавно-политическо значение. Софія 1918. [І. М. Новосівський, А. Жуковський]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|
|
|
|