Донцов
Дмитро (*1883), публіцист, літ. критик і політик, родом з Мелітополя; чл. РУП і УСДРП, 1918 чл. Гол. Управи партії Укр. Хліборобів-Демократів, згодом ідеолог укр. націоналізму. Репресований рос. царським режимом за рев. працю, Д. утік 1908 за кордон, де розвинув жваву самостійницьку працю. У доповіді на 2 всестудентському зТїзді у Львові (1913) накреслив програму проти рос. політики й боротьби, наголосивши гасло відокремлення від Росії. Під час першої світової війни спочатку діяч і перший гол. Союзу Визволення України (1914), згодом провадив Укр. Пресове Бюро в Берліні (1914Ч16); за гетьманату гол. Укр. Телеграфного Агентства; 1919Ч21 шеф Укр. Пресового Бюро в Берні при Укр. Дипломатичній Місії в Швайцарії. З 1922 у Львові, співзасновник Укр. Партії Нац. Р(оботи) і ред. її органу лЗаграва╗ (1923Ч24); ред. лЛНВ╗ (1922Ч32) і лВісника╗ (1933Ч39) та лКнигозбірні Вісника╗. Між двома світовими війнами Друкувався в нім., швайцарській і поль. пресі. З 1939 на еміграції, ред. лБатави╗ (Букарешт, 1940Ч41). З 1947 в Канаді, де 1948Ч53 викладав в Монтреальському Ун-ті укр. літературу. Важливіші праці Д.: лМодерне москвофільство╗ (1913), лСучасне політ. положення нації і наші завдання╗ (1913), УDie ukrainische Staatsidee und der Krieg gegen RusslandФ (1915), лІсторія розвитку укр. держ. ідеї╗ (1917), лУкр. держ. думка і Европа╗ (1919), лПідстави нашої політики╗ (1921), лПоетка укр. рісорджімента╗ (1922), лНаціоналізм╗ (1926), лПолітика принципіяльна й опортуністична╗ (1928), лНаша доба і література╗ (1936), лДе шукати наших традицій╗ (1938), лДух нашої давнини╗ (1944), лПоетка вогняних меж╗ (1952), лРосія чи Европа╗ (1955), лВід містики до політики╗ (1957).В своїй публіцистичній діяльності Д. відзначається пристрасною аргументацією і динамічним стилем, вільно орудуючи цитатами з творів противників. Д. перейшов кілька основних світоглядових еволюцій (від соціялізму до виразної його негації, від антирел. позицій до крайностей воюючої Церкви), але в усій своїй діяльності був виразно протирос.; обороняючи ідею самостійности України, Д. поборював у своїх доповідях, статтях і працях рос. імперіялізм у всіх його виглядах, спричинившися чимало до послаблення москвофільства й комунізму на Україні, зокрема в 20-их рр. на Зах. Укр. Землях. Д. вказував на органічний звТязок України із Заходом і засуджував ті духові течії 19 і 20 вв. в укр. суспільності, які цей звТязок послаблювали. Виходячи з коз. традицій і підкреслюючи з часом щораз більше важливість традиціоналізму, Д. вказував на значення войовничости й активізму у вихованні молодого покоління. У ідеологічних працях Д. став на засадах ідеалістичного волюнтаризму і іст. та практичного ідеалізму, приписуючи керівну ролю у житті одиниць і спільноти іраціональній волі. Визнаючи поступово щораз більший вплив ідей на розвиток іст., Д. гостро поборював марксизм із його іст. матеріалізмом, стягаючи на себе атаки соц. і, зокрема, ком. таборів. Його ідеологія мала великий вплив на молодь л30-их рр.╗, а його тези стали у великій мірі основою рев.-підпільної діяльности ОУН аж до післявоєнних років. Його ідеологія зустрілася з критикою дем. і кат. кіл; зокрема його етика, що випливала з волюнтаристичного й пантеїстичного монізму і виправдувала всі вчинки, які скріплювали силу нації (ламоральність╗), була оспорювана христ. публіцистами й соціологами. В загальному Д., більше ніж будь-хто з сучасників, став постаттю рівночасно звеличуваною й засуджуваною.
Література: Ленкавський С. Філософічні підстави лНаціоналізму╗ Донцова. Розбудова Нації, чч. 7Ч8. 1928; Пушкар К. Націоналізм Ч критика фраз. Л. 1933; Левинський В. Ідеолог фашизму. Л. 1936; Шерех Ю. Думки проти течії. Мюнхен 1949; Мартинець В. Ідеологія організованого й т. зв. волевого націоналізму. Вінніпеґ 1954; Єндик Р. Д. Донцов Ч Ідеолог укр. націоналізму. Мюнхен 1955. [В. Янів]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|