Укр. Д. цього часу дала і поч. пізнішої комедії (інтерлюдії в драмах). Відомі автори м. ін. Волкович, св. Дмитро Туптало, М. Довгалевський, Т. Прокопович, В. Лащевський, Г. Кониський й ін. Укр. Д. цього часу мала великий вплив на півд.-словТянську та рос.

В новій укр. літературі 19 в. зТявляється клясична Д. сантиментального типу, першим представником якої був І. Котляревський. Його пТєси лНаталка-Полтавка╗ і лМоскаль-чарівник╗ позначені типовими рисами клясичної поетики, з одного боку, з другого Ч в дусі відродження в них домінує елемент народности (часом псевдонародности), і це останнє спричинилося до того, що лНаталка-Полтавка╗ утрималася на сцені аж до наших часів, маючи великий вплив на розвиток Д. 19 в. До клясицизму належать і пТєси В. Гоголя лПростак╗ і лСобака-вівцяж та драматичні твори Г. Квітки-ОсновТяненка (лСватання на Гончарівці╗, лШельменко-денщик╗).

Доба романтики представлена пТєсами М. Костомарова Ч лСава Чалий╗ (1838), лПереяславська ніч╗ (1839) й ін. Писані під значним впливом Шекспіра, почасти Шіллера, але позбавлені сценічности, вони не мали успіху і не лишили сліду на дальшому розвитку укр. Д. Більш популярний з цієї доби лНазар Стодоля╗ Т. Шевченка завдяки тому, що в ньому багато більше етногр. елементу.

Особливо високого розвитку укр. Д. досягла в другу пол. 19 в., в добу реалізму. Народницько-реалістичні з нахилом до мелодрами пТєси М. Старицького (лНе так сталося, як жадалося╗), сценічні переробки ін. авторів (лЧорноморці╗, лЗа двома зайцями╗, лКрути та не перекручуй╗ й ін.), пТєси на запозичені сюжети (лЦиганка Аза╗, лОй, не ходи Грицю╗) і його іст. твори (лОстання ніч╗, лМаруся Богуславка╗, лБогдан Хмельницький╗, лОборона Буші╗), як і творчість М. Кропивницького (лДай серцю волю Ч заведе в неволю╗, лДоки сонце зійде Ч роса очі виїсть╗, лГлитай, абож павук╗ та ін.), теж з нахилом до мелодрами, свідчать про поєднання романтизму з побутовим реалізмом, що дедалі більше переважає. З романтизму починав і найбільший драматург 19 в. І. Тобілевич (лБондарівна╗, лПаливода 19 ст.╗, лЧумаки╗ і особливо лСава Чалий╗), переходячи все більше до реалістично-побутових драм (лБурлака╗, лПонад Дніпром╗, лНаймичка╗, лБезталанна╗), щоб досягнути вершка своєї творчости в реалістичних, гостро соціяльних, з глибоким психологічним умотивуванням дії пізніших творах: лМартин Боруля╗, лСто тисяч╗, лСуєта╗ і, особливо, лХазяїн╗, що є вершком реалістичної і одночасно вихідним пунктом до модерної Д. В основному реалістичною є й драматургічна творчість (що зрештою мала в нього другорядне значення) І. Франка (лУкрадене щастя╗), а також П. Мирного (лЛимерівна╗ та ін.).

Дуже популярним автором в Д. доби модернізму став В. Винниченко. Виходячи з заперечення народницько-побутового реалізму своїх попередників, він зосередив гол. увагу на психологічно-моральних проблемах, що хвилювали інтелігенцію між двома революціями (1905Ч17), з типовим для декадансу замилуванням до патології й обґрунтування аморальности (лчесність з собою╗): драми лЩаблі життя╗, лMemento╗, лВеликий Молох╗, лЧорна пантера╗, лБрехня╗.

Менш типові для цієї доби драматичні твори С. Черкасенка (романтична драма лПро що тирса шелестіла╗), Л. Старицької-Черняхівської й ін. Зате зовсім своєрідною й нового є драматургія Л. Українки, що в драматичних творах досягає вершка своєї творчости. Її драматичні поеми, діялоги й драми виходять далеко за межі вузько-народницької тематики попередньої доби, сягаючи по сюжети до біблійної й античної старовини та розробляючи зовсім ориґінально теми, що до них уже багато разів поверталися клясики світової літератури (напр., лКамінний господар╗). З винятковим темпераментом і пристрастю ставить Л. Українка одвічні загальнолюдські проблеми свободи людського духа, боротьби проти поневолення й безкомпромісовости в цій боротьбі. І навіть цілковито на фолкльорному матеріалі (хоч під сюжетно-композиційним впливом лЗатонулого давона╗ Ґ. Гавптмана) побудована лЛісова пісня╗ розвТязує в символічних образах одвічні проблеми.

За сов. часів укр. Д. пішла, з одного боку, шляхом пристосування до офіц. лінії сов. режиму (І. Микитенко, пізніше О. Корнійчук), з другого Ч лінією самостійного розвТязання укр. нац. проблеми (М. Куліш) і самостійного трактування в філос. пляні людського життя. В особі М. Куліша, що почав з теми революції на селі (л97╗, лКомуна в степах╗), далі перейшов до гострої постановки нац. питання та засудження больш. революції як антинар. (лНародний Малахій╗), подавши картину нац. відносин за часів українізації (лМина Мазайло╗), і дійшов до мист. узагальнення боротьби за волю України в образі героїчної Марини (лПатетична соната╗), укр. Д. має свого найвидатнішого представника 20 в. Одначе вже на поч. 1930-их рр. терором і політ. переслідуваннями була підтримана перша лінія Ч офіц. служіння партії й сов. диктатурі. М. Куліша заслали і його пТєси заборонили, а І. Кочерга від філос., зовсім своєрідних сюжетною будовою пТєс (лМайстрі часу╗, лПідеш Ч не вернешся╗) перейшов на іст. тематику. Провідне місце в театрі посів І. Микитенко з пТєсами, що ілюструють у пропаґандйвній формі чергові постанови партії (лДиктатура╗, лКадри╗, лВугілля╗, лДівчата нашої країни╗ тощо), а пізніше його лінію продовжив О. Корнійчук, що або в лсоцреалістичному╗ пляні плякатно показував лпозитивні╗ типи сов. людей (лПлатон Кречет╗, лВ степах України╗), або теж ілюстрував чергові постанови пленумів ЦК КПСС (лКрила╗). Інші драматурги ідуть тим самим шляхом (Л. Дмитерко, Я. Ваш, В. Минко та багато ін.), і драматична творчість в УССР (псевдореалістичного ґатунку) від сер. 1930-их рр., антимист. своєю суттю, має тільки пропаґандивне значення (див. також: ЕУ І, стор. 747Ч48, 752, 766, 769, 771, 784).

В вужчому сенсі Д. Ч лише жанр драматичної літератури (поруч з трагедією, комедією, фарсом, пантомімою, мелодрамою й ін.). Звичайно це пТєса серйозного (не комедійного) та ідейно насиченого змісту з важкими конфліктами та подіями, не обовТязково з трагічним кінцем. Часто слово Д. вживають в тому самому розумінні що й трагедія.

Література: Стешенко І. Історія укр. драми. Україна, ІЧXII. К. 1907; Резанов В. Из истории русской драмы. М. 1910; Резанов В. К истории русской драмы. К.ЧНіжен 1910; Петров М. Очерк украннской литературы 17Ч18 вв. К. 2 вид. 1911: Возняк М. Початки укр. комедії. Л. 1920; 2 вид. Нью-Йорк 1954; Антонович Д. Триста років укр. театру. Прага 1924; Резанов В. Драма укр. 1, 3Ч6 тт. К. 1925Ч29; праці Рулына П., зокрема зб. Рання укр. драма. К. 1928; Чижевський Д. Історія укр. літератури, Нью-Йорк 1856. [Д. Чижевський, І. Кошелівець]