Друкарство на Україні
. Першими укр. друками вважаються Октоїх і Часословець Швайпольта Фіоля, надруковані 1491 в Кракові, що були одночасно й першими кириличними друками в світі. Після Ш. Фіоля по Україні ширилися друковані книги з білор. друкарень, що перев. існували короткотривале або були мандрівними: друкарні у Вільні Ф. Скорини (1525), Заблудові (1561), Євю (1611), Могилеві, Кутеїні (1630), мандрівна друкарня В. Тяпинського й ін. Першу на Україні друкарню заснував у Львові Іван Федорович 157273, першим друком якої був Апостол 1574 р. Розпочате Федоровичем у Львові, Д. поширилося в Галичині. Крім його друкарні, що 1579 перейшла в руки І. Якубовича, а потім стала власністю Львівського Братства і, починаючи з 1591, відогравала видатну ролю в розвитку укр. Д., друкарні мали: визначний львівський друкар М. Сльозка (з 1638 р.), що був одночасно управителем братської друкарні, єп. А. Желиборський (з 1644 р.), єп. Й. Шумлянський та багато ін. Поза Львовом у 17 в. були друкарні в Стрятині (1604), Крилосі (1605), Угорцях Заплатинських (1618), Уневі.На Волині найвизначнішою була друкарня в Острозі (з 1577 до 20-их рр. 17 в.), з якої вийшла Острозька Біблія (1581). Це перша укр. постійна друкарня, що видала понад 26 книжок. Крім неї, на Волині були друкарні в Дермані (160205), Константанові, Почаєві (проіснувала з перервами від 1618 до 1918), Рахманові (1619), Четвертні (1625), Луцькому (1624), в с. Чорна (1629), Кремянці (1628), з пізніших часів у Житомирі (з 1783).
На Закарпатті є відомості про друкарню Грушівського монастиря (друга пол. 17 в.).
Перші відомості про Д. на Київщині стосуються друкарні в Хвастові (бл. 1597), але справжній розвиток його починається від заснування києво-печерської друкарні (1616), що аж до сер. 18 в. була найбільшою на Україні. Крім неї, в Києві були ще (162530) друкарні Т. Вербицького і С. Соболя. Пізніше (з 1787) була заснована друкарня Київ. Академії, а 1799 губерніяльна. Є також відомості про друкарні в Бердичеві (з 1760 р.) та ін. містах. В Чернігові першу друкарню заснував К. Т. Ставровецький (1626), в якій він друкував свої власні твори, але по його смерті (1646) друкарня занепала, і вже пізніше організатором Д. на Чернігівщині став архиєп. Л. Баранович, заснувавши друкарню в Новгороді Сіверському (1671), яку він 1679 переніс до Чернігова. З другої пол. 18 в. Д. поширилося по ін. містах України: Єлисавет (1764), Кременчук (1765), Бендери (1791), Катеринослав і Харків (1793), Камянець Подільський і Миколаїв (1798) та ін. (див. ще ЕУ І, стор. 97072).
З того часу, як Петро І наказом з 5.10.1720 підпорядкував київ. і чернігівську друкарні рос. патріярхові і заборонив Друкувати книжки, крім старих церковних, і то після попередньої перевірки в Петербурзі, а синод на підставі цього видав наказ (1721) про сувору цензуру і контроль над названими друкарнями, укр. характер церк. Д. не тільки тут, а й по всіх ін. містах, куди сягала рос. влада, був цілковито викорінений. Що ж до цивільних друкарень, що їх мережа поширилася з другої пол. 18 в., то вони були дуже слабі і друкували перев. урядові розпорядження рос. адміністрації і деколи рос. книжки другорядного значення.
На поч. 19 в., коли ручний прес був замінений друкарською машиною, Д. з ремесла почало перетворюватися на окрему галузь пром-сти (див. Поліграфічна промисловість, а також Книга і Преса). [Р. М.]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|