Духовна освіта на Україні
. В княжій Русі-Україні не було розрізнення між заг. і церк. освітою; вся освіта і шкільництво були перейняті рел. духом та знаходилися в руках духівництва. Школи здебільша існували при єпископських катедрах, монастирях і церквах, де перев. готувались також майбутні священнослужителі. Особливого значення набрала школа в Києво-Печерській Лаврі. Навчання в цих школах, крім читання, писання, рахунків, охоплювало, як правило, Закон Вогкий і церк. спів; при навчанні вживалися виключно церк.-слов. книги часослов, псалтир, апостол та октоїх. Ці школи відвідували не лише кандидати на духовний стан, але і всі освічені люди, гол. з вищих прошарків населення. З другого боку, для отримання священства не було обовязковим кінчати школу; вистачало й приватної освіти. Єпископ доручав комусь із авторитетних духовних осіб іспитувати кандидатів щодо грамотности, а іноді і сам їх перевіряв. Для іспиту сама школа не була достатньою; кандидат мусів додатково поглиблювати своє знання рел. правд і обряду під керівництвом старших священиків при церквах чи монастирях. Такий стан і роля шкіл збереглися майже до 17 в. Нові течії на Заході і їх вплив на Україні послабили давні пед. традиції, які вимагали від свящ. лише основної грамотности і на підставі церк. книг здобутої освіти. Проте було багато захисників старовини; напр., Іван Вишенський радив вчитися виключно з церк. книг. При великих церквах і монастирях можна було здобути більше богословської освіти; так, напр., подвижник Йов Княгинецький болшого ради наученя перебував в Угнівському монастирі. Тільки одиниці з укр. правос. духівництва 1516 вв. виховувалися в зах. вищих школах або поглиблювали своє знання на Атосі. Напр., з єзуїтської Замостської академії вийшли такі видатні церк. діячі, як Сильвестр Косів, Касіян Сакович, Ісая Трофимович та ін.; так само в ін. кат. катедральних і єзуїтських численних школах, заснованих на Україні в 1617 вв., вчилися майбутні укр. священики. Під зах. впливом тоді ж розвивається також укр. шкільництво, гол. тип братських шкіл. Львівська братська школа, заснована 1586, була сер. школою, де, крім світських предметів, вчили книг Нового Заповіту, церк. співу, пасхалії, уставу. Вона виховала низку визначних церк. діячів (П. Беринда, Й. Борецький). З церк. інтересами була повязана й Острозька школа, діяльність якої позначена зредаґуванням найвизначнішої укр. книги 16 в., Острозької Біблії; між видатними учнями цієї школи був Мелетій Смотрицький. Особливе значення мала братська школа в Києві, що 1632, злившись з Києво-Печерською школою, стала Колегією, з вищою клясою богословія; в 1700 р. вона була перетворена на академію. Хоч ця школа і була заг.-осв. (спершу з грец.-слов., а згодом латинсько-поль. характером), проте з неї виходили добре підготовані кандидати на вищі церк. становища. Велика частина нижчого правос. духівництва так само кінчала братські школи.З часу заведення унії творяться уніятські школи, пізніше здебільша керовані оо. Василіянами, в яких діставали освіту м. ін. також уніятські священики. Сітка василіянських шкіл, заснованих на зразках єзуїтських колегій, поширилася в кін. 17 і в 18 вв. перев. на Правобережжі, але їх роля у формуванні укр. духівництва була менша; вони давали освіту і виховання в латинсько-поль. дусі гол. поль. чи сполонізованій шляхті на Україні. Тільки деякі з цих шкіл (їх було понад 50) служили також і для світського духівництва. Вище василіянське чернецтво здобувало Д. о. в чужих закладах в Римі, Празі, Відні, Оломовці, Бравнсберґу (Сх. Пруссія) та Вільні, де 1582 р. єзуїти відкрили духовну семінарію гол. для кандидатів з України й Білорусі; в сер. 17 в. існувала семінарія в Мєнську, заснована уніятським єпископатом після Кобринського собору 1626. В межах Росії до 1772 р. уніятське шкільництво було зліквідоване й могло розвиватися лише під Австрією.
В Галичині і на Закарпатті в 1718 вв. рівень освіти гол. світського священства був дуже низький. Не лише ієрархія, але й держ. влада намагалася піднести Д. о. З одного боку, відкрито ряд місць для студентів богословія в лат. семінаріях, колегіях й ун-тах, а з другого, було засновано заклади Д. о. на укр. землях (див. Духовні Семінарії). Укр. кат. священики здобували вищу богословську освіту в 1819 вв. в Римі, Відні (Барбареум), Тирнаві на Словаччині, Інсбруці, Будапешті, Яґері (Угорщина), Вільні, Варшаві й ін. Спеціяльно для підготови освічених гр.-кат. священиків Йосиф II заснував Studium Ruthenyum (17871809) при Львівському Ун-ті, де богословські й ін. дисципліни викладалися словяно-укр. мовою; поруч із цим, частина кандидатів на духовний стан вчилася на теологічному фак. ун-ту, де виклади відбувалися латинською мовою; між професорами цього фак., а іноді і його деканами в 19 і на поч. 20 в. були також українці; згодом і деякі дисципліни викладалися укр. мовою (катедри догматики, катехитики і пасторальної теології). Греко-Католицька Духовна Семінарія у Львові, найбільша на кат. Сході, в 1920 вв. була гол. осередком формування кадрів укр. кат. духівництва. Перетворена в 1928 р. заходами митр. А. Шептицького на Греко-Католицьку Богословську Академію з теологічним і філос. фак., вона рівночасно стала поважним наук. центром. Крім єпархіяльних закладів Д. о., існували василіянські богословсько-філос. школи при монастирях у Львові, Лаврові, Добромилі і Кристинополі. В Римі укр. кат. духовники вчаться в папських ун-тах, а виховуються в Колегії св. Йосафата (заснована 1897 р.; раніше з 17 в. в грец. колегії, яка 1845 р. стала грец.-руською), названій також Папським Семінаром.
На еміграції, крім духовних семінарій, є ще низка богословських шкіл при окремих чинах, які підготовляють кандидатів до високих теологічних шкіл: схоластикати оо. Василіян в Мондері (Канада), Прудентополіс та Іваях (Бразілія), Апостолес (Арґентіна), семінар в Ґлен Ков (ЗДА) і богословсько-філос. студентат в Римі; семінар оо. Редемптористів у Медовейл (Канада) і Францісканський семінар в Нью-Кенан (ЗДА). Нижчу підготовку до духовних студій і заг. сер. освіту дають у католиків малі семінарії.
Визначну ролю в готуванні провідних кадрів правос. духівництва для України, і навіть Росії, в 1718 вв. відограла Києво-Могилянська Академія, в якій одна третина студентів була духовного звання. Багато духовних осіб вийшло також із Чернігівської Колеґії (заснована 1700 р.), Харківського Колеґіюму (з 1734 р. з клясою богословія), Переяславської школи (також з клясою богословія) й ін. Всі ці духовні школи не були виключно закладами Д. о., а й заг.-осв.; більшість учнів становили діти духівництва, але і шляхта та міщани посилали до них своїх дітей.
За постановою т. зв. Духовного реґляменту (1721) кожний правос. єпископ повинен був відкрити духовну школу при архиєрейському домі. В результаті згадані вище школи були перетворені на духовні семінарії, а нові постали при тих катедрах, де такі заклади Д. о. не існували. Київська Академія, як заг.-осв. висока школа, 1817 була часово закрита, а 1819 перетворена на Київську Духовну Академію. Дехто з укр. правос. духівництва вчився до революції 1917 р. також в духовних академіях в Росії (Петербург, Москва, Казань). Духовними школами нижчого типу в Росії були духовні училища.
УАПЦ та ін. правос. церкви в УССР не мали окремих шкіл Д. о. Під Польщею (192339) укр. правос. духівництво здобувало освіту в Кремянецькій духовній семінарії та у Варшавському Унті, де було засноване Студіюм Правос. Теології (1924); між викладачами були українці В. Біднов, Д. Дорошенко, О. Лотоцький, І. Огієнко та ін. На Буковині з 1827 р. існувала духовна семінарія в Чернівцях, називана також Богословським Ін-том; 1875 р. із заснуванням Чернівецького Ун-ту Богословський Ін-т перетворено на правос. теологічний фак., при якому за Австрії була укр. катедра практичного богословія. Закарп. правос. священики вчилися в 1930-их рр; в Беоґраді, а 194244 рр. угор. уряд відкрив для них духовну семінарію в Будапешті. З 1950 існує в Пряшеві правос. теологічний фак. празького Кардового Ун-ту. На еміграції в Мюнхені діяла 194650 рр. Богословська Академія УАПЦ, а з 1946 правос. священики готуються також в Колеґії св. Андрея у Вінніпезі, що складається з сер. школи й фак. теології.
Література: ukaszewicz J. Historja szk w Koronie i Wielkim Ksistwie Litewskim... ІIV. Познань 184951; Савич А. Нариси з іст. культ. рухів на Вкраїні та Білорусі в 1618 вв. 36. Іст.-Філол. Відділу ВУАН. К. 1929; Сліпий Й. Іст. огляд виховання духовенства загалом і зокрема на Україні. Праці Гр.-Кат. Богословської Академії, ІП. Л. 1935; Сірополко С. Іст. освіти на Україні. Л. 1937. [І. К-ий]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|