Двобій, поєдинок, дуель, частково відомий на Русі-Україні; в княжу добу Д. як один з �Божих судів� застосовувався в судах як доказ вини чи безвинности; брати участь в ньому могли тільки фізично рівні особи. Жінка могла вислати заступника. Лит.-руське право забороняло Д. без дозволу великого кн., який давався у виняткових випадках, напр., у поході. Д. карався кримінально, зате при вбивстві або покаліченні в двобої убивця не платив приватної кари � головщини. Право Гетьманщини так само гостро забороняло Д.; убивство в Д. каралося, як звичайне вбивство, смертю без приватного відшкодування. Убитий у Д. і вбивця по екзекуції не могли бути поховані по-християнськи. Тому Д. був рідким явищем серед укр. шляхти й козаків. За царської Росії Д., хоч заборонений, існував на Україні � серед дворянства та офіцерів як інститут �оборони чести�. Карний кодекс УССР не знас інституту Д.; вбивство й поранення в Д. карається як звичайне вбивство.

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]