Дворище, назва госп. двора з усіма забудуваннями (також: �огнище�) на Русі-Україні в передіст. добу. В староукр. праві Д. � госп. одиниця, заснована на кровному спорідненні та спільній власності і спільному відбуванні повинностей. У лит.-руську добу Д. було визнане державою за одиницю оподаткування. До складу Д. входило бл. 40�50 осіб того самого роду; чужий міг бути прийнятий (сябр, приймич), але співвласниками Д. ставали тільки його діти. Маєтності Д. складалися з дворів, придатної до обробітку землі і земель поза Д. (пасіки, пасовища), т. зв. вгіддя; розмір власности Д. був різний, від 1 до 18 волок (до 500 моргів). Ділити Д. на півдворища або обтяжувати можна було тільки за згодою всіх його членів. Цей правно-госп. інститут зберігся на Поліссі, Волині, подекуди в Галичині й на Поділлі до вилочного переміру в 16 в., коли Д. було заступлене індивідуальною власністю. Д. зокрема відоме на Білорусі; в півд. слов�ян у формі �задруги� проіснувало до 19 в.

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]