Дифтонг, двозвук, поєднання двох голосних в одному складі. Давня укр. мова не мала дифтонгів. Після занепаду редукованих голосних утворилися спадні дифтонги типу голосний + коротке і або коротке у (мий, мій, мав, правда). Одначе в фонологічній системі укр. мови й і в грають ролю приголосних, і тому фонологічних дифтонгів укр. мова не має. Ін. типу дифтонги розвинулися в півн.-укр. говірках у наслідок подовження о, е в новоутворених закритих складах, а також із старого Ь під наголосом, усі спадного характеру (куонь, куинь, ліес), із досить вільним варіюванням складників. Поширена теорія про те, що через такі дифтонги пройшли й півд. говірки, не потверджується фактами.

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]