Диктатор, також уповновласнений Д., титул Є. Петрушевича, якому 9.6.1919, у звязку з критичним станом ЗУНР, УНРада і Держ. Секретаріят надали право виконувати всю військ. й цивільну владу. Для виконування держ. влади Д. створив Уряд Головноуповноважених Диктатора та Військ. Канцелярію. Головноуповноваженими були призначені: С. Голубович (внутр. справи), С. Витвицький (закордонні справи), І. Мирон (шляхи), К. Долежаль (дир. Військ. Канцелярії). В цьому складі уряд діяв і після евакуації з України до Відня в листопаді 1919. 25.7.1920 Д. переорганізував уряд ЗУНР, створивши 4 відділи на чолі з уповноваженими Д. Крім них, існували далі Військ. Канцелярія і Президіяльна Канцелярія. 1.8.1920 до складу уряду Д. були ним покликані: С. Витвицький (закордонні справи), В. Сінґалевич (фінанси, торгівля, пром-сть), К. Левицький (преса і пропаганда), О. Ганінчак (внутр. справи, судівництво, освіта, зем. справи, пошта й телеграф, шляхи, публічні праці), Я. Селезінка (дир. Військ. Канцелярії), Л. Петрушевич (дир. Президіяльної Канцелярії). Протягом 1921 у складі уповноважених Д. настали такі зміни: К. Левицький перейняв закордонні справи, О. Назарук пресу і пропаґанду, а відділ внутр. й ін. справ Р. Перфецький. Екзильний уряд Д. розвязався після рішення конференції амбасадорів у справі Сх. Галичини в березні 1923 (див. ЕУ І, стор. 53436, і Лозинський М. Галичина в рр. 191820. Відень 1922). [За М. Лозинським]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|