Дитяча безпритульність на Україні
набрала особливо загрозливих форм у 1920-их рр. у наслідок госп. руїни, голоду й епідемій, спричинених першою світовою війною й революцією з больш. терором (розстрілами, розкуркулюванням, конфіскаціями тощо). 1922 р. в сов. республіках офіційна статистика налічувала 7 000 000 безпритульних; з них велика частина припадала на Україну, що була 4 роки ареною воєнних операцій і гострого терору, а 1921 р. жорстоко потерпіла від голоду в умовах безнастанних конфіскацій хліба й вивезення його на північ (за офіц. даними, 1922 р. в 5 півд. губ. УССР з 3 861 300 дітей голодувало 1734000; з них організованою допомогою користалися 228 000 дітей).Налагодження від 1922 госп. життя в УССР не ліквідувало Д. б. Створення дит. будинків, їдалень та нічліжок спершу мало випадковий характер. Пізніше була організована мережа прийомників і дитячих будинків для дошкільного і шкільного віку та для фізично-дефективних, а також дитячих містечок у системі Нар. Комісаріяту Освіти при гром. контролі дитячих комісій, обєднаних ЦК Допомоги Дітям УССР. 1925 в УССР, за офіц. даними, було 788 дитячих установ, що охопили 72 400 дітей (71%) віком 814 рр.), з них половина сел. походження. Практикувалася передача сиріт в опіку селянам, ремісникам і кустарям. Поза тим багато безпритульних потрапляло в колонії правопорушників Наркомосвіти і ҐПУ-НКВД (Трудова комуна ҐПУ б. Харкова, в Прилуцькому монастирі та ін.). Однак і далі по містах і містечках України лишалися ватаги бездомних, позбавлених опіки, що ставали жертвами хвороб, жили з жебрацтва й крадіжок і перетворювалися на проф. злочинців. Запровадження примусової колективізації, руйнування сел. родин, спричинене розкуркулюванням 192931 рр., і голод 193233 рр. знов посилили безпритульність. Тисячі сел. дітей гинули на очах влади, зацілілі поповнили число безпритульних. У звязку з цим гострішають заходи сов. влади: 1.6.1935 зявилася постанова ЦК ВКП(б) і СНК СССР Про ліквідацію дитячої безпритульності й безнаглядності; 1941 Верховний Совєт СССР видав указ про встановлення загальної карної відповідальності неповнолітніх з 14 років життя, а за крадіжку, насильство, тілесні ушкодження і т. п. з 12 років. Увязнення безпритульних у трудових колоніях, а старших у концентраційних таборах під кін. 30-их рр. зменшило назовні Д. б.
Друга світова війна спричинила колосальне збільшення числа сиріт, знищення сіл і міст, голод і госп. руїну, що знову великою мірою посилило Д. б. Для сиріт після війни поширено мережу дитячих будинків (1947 702 дитячі заклади з 109 340 дітей); підлітки потрапляють до шкіл трудових резервів, з молодих років стаючи обєктом важкої експлуатації на пром. підприємствах і, при широко практикованому вивезенні з України, цілковито відриваючись від укр. ґрунту. [Р. М.]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|