Дитячі будинки
, в УССР держ. виховні установи, що заступають родинне виховання дітей, які втратили батьків і потребують держ. опіки. Розвинулися з дитячих притулків, що постали спочатку при монастирях, а з 19 в. і до революції 1917 належали до Ведомства учреждений имнератрицы Марии.Перший укр. Д. б. був закладений 1917 у Києві для дітей з Галичини, що втратили батьків під час першої світової війни. Того ж року були відкриті Д. б. на околицях Києва та по ін. містах України. Точніших відомостей про мережу Д. б. за доби укр. державності немає.
В УССР відразу після встановлення сов. влади, у звязку з поширенням дитячої безпритульности в наслідок війни і революції, постала велика мережа Д. б.; в кін. 1921 р. їх було 1844, в них дітей 98 890. Поскільки безпритульність лишалася постійним явищем для сов. ладу, ч. Д. б. з певними коливаннями лишається великим: на 1940 553, в них дітей 68 770; роки по другій світовій війні показують збільшення безпритульности і відповідне збільшення Д. б. 1950 р. їх було 821, дітей в них 99 940; 1955 відповідно 621 і 64 230.
В УССР є 4 типи Д. б.: дошкільні (для дітей у віці 37 рр.), шкільні (для дітей 714 рр.), мішані (для дітей дошкільного і шкільного віку) і спеціяльні (для дітей, батьки яких загинули під час останньої війни). Більшість Д. б. належать до системи мін-ва нар. освіти УССР, деякі існують при окремих підприємствах і підлягають відповідним мін-вам, але нагляд за навчально-виховною роботою в них здійснюють органи нар. освіти. Виховна робота в дошкільних Д. б. будується за програмою дитячих садків, у шкільних на основі шкільного навчання. По закінченні семирічки всі діти передаються до зал. і ремісничих училищ мін-ва трудових резервів. Винятково дається змога залишитися в Д. б. до закінчення сер. школи лише відмінникам навчання. Див. також: Сиротинці.
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|