Дзвони. Відливання Д. як окрема галузь людвисарства на Україні в старі часи було дуже поширене, і виробництво стояло на високому техн. і мист. рівні. Укр. літописи згадують Д. в Новгороді Сіверському 1146 р., Галичі 1259 р., Д. кн, Володимира Васильковича (�1288). В 1382 р. у Львові працював відливач Д. Місої. Найстаріший збережений дзвін церкви св. Юра у Львові 1341 р. має напис, що дзвін відлитий �при князи Дмитриї�. Дзвін 1473 р. був донедавна у твердинній церкві в Сутківцях на Поділлі. Іст. відомості є про Д. у Володимирі на Волині 1346, на Корняктівській вежі у Львові 1571, в Зимному на Волині 1587 р. Відливання Д. провадилося в старі часи звичайно на місцях їх призначення. Збереглися іст. відомості про відливання Д. у Галичі (13 в.), Львові (14�17 вв.). Гарним зразком львівської відливарні був дзвін церкви в Розділлі 1653 р. Великого розвитку цей промисел досяг на Придніпров�ї в 17�18 вв. Найстарішим був відомий дзвін Сулиминської церкви на Переяславщині 1629 р. З київських людвисарів 17 в. відомі Іван Степанів і Опанас Петрович, Останній відлив дзвін Видубецького монастиря 1690 р., з написом, що це зроблено коштом полк. Герцика �за гетьманства Мазепи�. Ін. дзвін Спаського монастиря в Новгороді Сіверському, майстра І. Андрієвича 1698 р., має герб І. Мазепи і вірш, присвячений гетьманові. На Чернігівщині в 1929 р. знайдено дзвін відомого військ. людвисаря К. Балашевича з датою 1699 р., ваги 640 кг, з гербом і зображенням І. Мазепи на весь зріст. У пол. 18 в. великі відливарні дзвонів були в Бродах (Дублянського 1747), в Чорному Острові на Поділлі (людвисаря Василя 1772 р.), на Закарпатті. В 19 в. людвисарство на Україні підупало, але до 1 світової війни відливання Д. провадилося на багатьох підприємствах, зокрема на Зах. Україні.

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]