Експлозивні (проривні) звуки, приголосні, при вимові яких відбувається зімкнення артикуляційних органів і їх прорив струмом повітря з легенів. В укр. мові Е. з. репрезентовані фонемами п, б, т, д, ть, дь, к, ґ. Для розвитку укр. фонологічної системи характеристична рання втрата (10�11 в.) дзвінкого допарка ґ (що став тоді спірантом г) до задньопіднебінного к та пізніше неорганічне введення ґ в 14�15 в. з напливом етранжизмів (ґніт), невідомого або рідкого і сьогодні в більшості півд.-сх. укр. говірок (почасти тому русифікаційний правопис 1933 р. відкинув окрему літеру ґ). Бракує й палятальних допарків (кореляцій) до задньопіднебінних Е. з. та до губних (див. Паляталізація). [О. Г.]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]