Експресіонізм
, у пластичному мистецтві напрям, мета якого передати якнайвиразніше ідею твору без уваги на точність відтворення предмета. Підкреслення руху чи перебільшення деталю належить до особливо типових засобів вислову. Найчіткіший вияв Е. мав у Німеччині після першої світової війни.Передвісником Е. в укр. мистецтві можна вважати Розпяття Миколи Ґе (1894). Е. не знайшов сприятливого ґрунту на Україні і не залишив багатьох представників. Більшою або меншою мірою до Е. належать: О. Новаківський, А. Петрицький, К. Єлева, О. Грищенко, О. Довгаль; з молодших Ю. Кміт, В. Кивелюк, В. Ласовський, М. Радиш, Ю. Соловій. У графіці експресіоністичні тенденції помітні на дереворитах В. Касіяна, В. Масютина, М. Бутовича. Представником Е. є (передусім у скульптурі) О. Архипенко, хоч він як експериментатор належить рівночасно і до ін. напрямів. [Я. Гніздовський]
Е. у літературі, як і в образотворчому мистецтві, характеризується настановою на вираз ідеї коштом реальності, на діяння образу і звучання коштом змісту. В укр. літературі відгомін Е. не був довготривалий, хоч позначився в поезії, прозі і драмі. На поч. 1920-их рр. під впливом нім. експресіоністів (Ґазенклевер, Бехер) писав В. Поліщук; оригінальним і свіжим був Е. Т. Осьмачки (перша зб. Круча, 1922), пізніше М. Бажана. У драмі наближався до Е. М. Куліш (97, Народний Малахій) і І. Дніпровський (Любов і дим, Яблуневий полон). У останнього типово експресіоністична також і проза (Долина угрів й ін.). Виразні елементи Е. є в поезії і драмах І. Багряного. Але вже з поч. 1930-их рр., коли розпочалося силоміцне навертання на соцреалізм, Е. слабне й заникає; одні з його представників були репресовані й ліквідовані (В. Поліщук, М. Куліш), ін. замовкли або пішли на офіц. лінію (М. Бажан). [І. Кошелівець]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|