Емаль
(склиця), різнокольорова, подібна до скла, часто непрозора маса, вживана для прикраси металевих виробів. Першою на території теперішньої України зявилася ямкова Е. (що виповняє ямки, вибиті в металі) на Підкавказзі, на межі 21 тисячоліття до Хр.; з б5 в. до Хр. її вживали ювеліри в грец., згодом рим. колоніях Причорноморя та в Боспорськім царстві (Керч), звідки Е. потрапляла і на Подніпровя. Є вказівки на те, що вже десь від 34 в. по Хр. роксоляни, елани, анти на Чернігівщині, Київщині, й Полтавщині виробляли ямкову Е. (бронзові застібки для плащів фібули, частини кінської збруї, браслети тощо). Ці вироби експортували в р-н Волги-Оки, до Криму й на Балтицьке поморя (нім. дослідники називали їх давніше ґотськими).Десь бл. 10 в. наддніпрянська Русь перейняла з Візантії перегородчасту техніку Е. Найбільшим центром виробництва Е. був Київ, особливо в 1013 вв.; він мав багато майстерень Е., дві з них відкопав В. Хвойка. Золоті, вкриті Е. вироби експортувалися до Угорщини, Польщі, Німеччини, Франції, Скандінавії й ін. країн і славилися як спеціяльність русів. Теофіл, нім. монах бл. 11 в., в трактаті про прикладні мистецтва навіть приписує винахід Е. русам. Вживали тоді Е. і на бронзі. В протилежність візант. емальєрам, укр. майстрі любили контрастові згармонізовані кольори у своїх емалях. Часом їхні емалі сполучали перегородчасту і ямкову техніку. В багатьох місцях України викопано золоті емалеві вироби великокняжих часів медальйони, ковти-сережки, персні, хрести тощо. Особливо відомі діядеми з с. Сахнівки і з Києва, золота гривна (нагрудна прикраса) з Камяного Броду (Волинь); збереглися деякі вивезені з України вироби: київські емалеві ікони 12 в. в оправі Євангелія кн. Мстислава Володимировича (в Новгороді), окраси саккоса митр. Олексія (в Москві) й ін.
З тат. навалою в сер. 13 в. емалева техніка па Україні підупадає; в пізніші вв. вона трохи відживає в золотарських виробах зах. укр. міст (Камянець, Львів й ін.). За коз. доби, в 1718 вв., в Києві та ін. осередках для прикраси золотарських виробів (оправ євангелій, чаш тощо) часом вживалась Е., здебільша виконана ін. технікою у вигляді медальйонів, розмальованих пензлями.
В 20 в. окремі укр. мистці пробують відродити Е. як мист. техніку. Найвидатніша з них М. Дольницька (Відень), що працює перев. в перегородчастій Е. [Я. Пастернак і В. Січинський]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|