Епічна поезія (література), обіймає всі літ. жанри, що мають змістом таке зображення дійсности, що викликає враження обТєктивности. До епічної літератури тепер відносять: епічну поему (епопея), новелю, оповідання, повість, роман і нечисленні баляди певного типу. Є ще дидактичний (повчальний) епос. До епічних творів належать в староукр. літературі літописи, житія та перекладні романи й новелі (Троянська війна, Олександрія, роман про Девгенія-Дігеніса, Варлаам та Йоасаф, Премудрий Акир й іп.). Оригінальні епічні твори, за винятком лСлова о полку Ігореві╗, втрачено. Рештки їх збереглися в півн.-рос. билинах, укр. походження яких (з 11Ч13 вв.) в більшості випадків безсумнівне (циклізація навколо кн. Володимира, в якому обТєднано Володимира В., Володимира Мономаха і, здається, Ярослава Мудрого; головні герої Ілля Муромець, Добриня, Альоша-Олександер Попович). Новий епос постає в 16Ч17 вв. як нар. думи, прозові оповідання та невеликого розміру іст. поеми- Ширше значення має дидактичний епос (твори І. Максимовича, І. Горленка, Климова-Климовського й ін.). У 18 в. приєднуються епічні травестії (лЕнеїда╗), а в 19 в. Ч оповідання (Квітка), роман (Куліш) та нова відміна епічної поеми Ч лбайронічна поема╗ (Шевченко, Куліш і ін.). Модерна укр. література плекає перев. прозові епічні жанри, хоч часто трапляються й поеми (лМарина╗ й ін. М. Рильського, лСковорода╗ П. Тичини, лЧервона зима╗ В. Сосюри, лДанило Галицький╗ М. Бажана, лТрипільська трагедія╗ й ін. Л. Первомайського, лКанітферштан╗ і лВолинський рік╗ Л. Мосендза, лПоет╗ Т. Осьмачки, епопея Ю. Клена лПопіл імперій╗ та ін.). Штучно плекана велика поема в теперішній сов. літературі (лВілюйський вТязень╗ П. Дорошка, лМарія Ульянова╗ Т. Масенка та багато ін.) не має мист. вартості. [Д. Чижевський]

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]