Епіграма (грец. напис), ґатунок віршованої поезії. Спочатку короткий віршований напис на будівлях або предметах, уже з 6 в. до Хр. самостійні короткі вірші. В нові часи (з 18 в.) переважно коротші вірші сатиричного або полемічного характеру. На Україні з 16 в. різні типи епіграм: гербовні вірші і епітафії, великий цикл епіграм проти аріян; в 1718 вв. епіграми релігійного змісту, обєднані в цикли (вінці) або вставлені в прозові тексти (С. Величко), навіть богослужбового характеру (Синаксар). Майстрі Е. І. Величковський, ієромонах Климентій, С. Яворський, Д. Туптало, Т. Прокопович, Г. Сковорода й ін. У 19 в. епіграми писав Г. Квітка-Основяненко, до цього ґатунку належать деякі вірші Т. Шевченка (Умре муж велій...), П. Куліша, І. Франка; з новіших часів епіграми В. Самійленка, О. Олеся (Перезва) та авторів літ. полемік на Україні й за кордоном. [Д. Ч.]
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|