Етранжизми, в широкому розумінні лексично-фразеологічні, словотвірні, синтаксичні й семантичні позичення з чужих мов, у вужчому розумінні � лексично-фразеологічні позичення, не цілком ще засвоєні з фонетично-словотвірного погляду. Е. становлять одну з форм збагачення лексики; вони приходять або разом з новозасвоеними поняттями і предметами і таким чином становлять і важливе джерело для іст. культури, або як вираз мовно-стилістичної моди окремих соц. прошарків. Давніше (і нині ще в говірках) Е. шляхом народної етимології достосовувано щодо словотвору до слів власної мови (орчик до орати, насправді це з нім. Ortscheit); тепер цей процес відкидається як вульґарний. Поширюються Е. спершу в мові якогось соц. прошарку, і то не конче на всій мовній території, тому й різне їх число і походження в говірках та літ. мові в різні часи. Багато Е. в півд.-зах. говірках (полонізми, словакізми, угризми, румунізми, германізми), як у півд.-сх. донбаських багато русизмів. З Е. можуть виділятися й окремі суфікси, що дочіплюються до власномовних коренів (-унок: поцілунок, -изм: хвостизм, -абельний: читабельний). Надмірний наплив Е. може надати мові макаронічного характеру (див. Макаронізми), надто розхитуючи її словотвір, проти чого літ. мова борониться, вдаючися до неологізмів та кальок (перекладів Е.: світогляд � з нім. Weltanschauung). Така свідома боротьба проти Е., що буває звичайно пов�язана з позамовними, політ.-нац. тенденціями, зветься пуризмом. З Е. в укр. літ. мові поширені: германізми (крім передіст. спільнослов., ще з нім. мови, починаючи від 9�10 вв.), тюркізми (10�18 вв.), полонізми (з 13 в., сильні зокрема в деяких півд.-зах. говірках та в літ. мові 16�18 вв.), латинізми, церковно-слов�янізми (помітні особливо в деяких жанрах красного письменства 10�19 вв. і в церк.-рел. ділянці), грецизми й русизми (з 18 в. в літ. мові) та европеїзми.

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]