Перші наук. досліди ґрунтів України, зокрема, праці над першими ґрунтознавчими картами, пов�язані з діяльністю земств, які в 1880-их рр. інтенсивно вивчали природні підстави сіль. госп-ва. В 1888�94 рр. досліджував ґрунти Полтавщини В. Докучаєв (1846�1903), який видав точну карту ґрунтів Полтавщини 1 : 420 000; за кілька рр. перед тим він опублікував свої праці про чорнозем і генезу степів. У 1890-их рр. і згодом аж: до 1917 р. досліджували ґрунти України почасти укр. вчені, почасти фахівці з Петербурґу й Москви. Ґрунти Поділля й Харківщини досліджував О. Набоких, який вів наук. полеміку з рос. ґрунтознавцями й заснував укр. школу ґрунтознавців з новою методикою дослідів; Ф. Левченко з Києва досліджував ґрунти Волині, Н. Фролов � Київщини, Б. Полинов � Чернігівщини, С. Захаров � Кавказу і Передкавказзя. Досліди над чорноземними ґрунтами та посухою в степах і боротьбу з нею провадили, крім Докучаєва, укр. лісівник-ґрунтознавець Ю. Висоцький (1865�1940) і визначний рос. учений П. Костичев (1845�95). Перед війною розвинув свою діяльність киянин К. Ґедройц (1872�1932), довголітній (1913�29) керівник аґрохем. відділу с.-г. н.-д. станції в Носівці б. Ніжена, засновник науки про ґрунтові кольоїди: його лабораторні досліди над чорноземом базувалися насамперед на укр. матеріалі. Побіч займалися ґрунтами укр. геолог П. Тутковський і ботанік та географ з Одеси Г. Танфільєв.

У цих дослідах Україна як окрема країна не фігурувала. Дослідження Грунтів України як цілого, як й ін. ділянок її природи, припадає на 1920-і рр. Воно зв�язане насамперед із діяльністю Сільсько-Господарського Наукового Комітету України і його ґрунтознавчої секції (1920�27), якою в 1923�27 рр. керував Г. Махів. Вона склала 10 тт. �Матеріялів дослідження ґрунтів України� і видала синтетичну карту ґрунтів України Г. Махова (1:1000000). Ґрунтознавчу працю провадили також: н.-д. станції (в 1927 р. на Україні їх було 35), Укр. Н.-Д. Ін-т Ґрунтознавства, в Києві, Укр. Н.-Д. Ін-т Удобрень у Києві й ін., катедри Ґ. діяли при високих школах, насамперед при с.-г. ін-тах. Великим ударом для укр. ґрунтознавства була ліквідація большевиками С.-Г. Наук. Комітету (1927) і руйнація с.-г. науки в роки проведення колективізації. Нова фаза ґрунтознавчих дослідів на Україні почалася з другої пол. 1930-их рр.; вони мають на меті детальне вивчення ґрунтів із практичною метою піднесення їх урожайности. Досліди ці провадять н.-д. заклади: насамперед Укр. Н.-Д. Ін-т Ґрунтознавства в Києві і Укр. Н.-Д. Ін-т Ґрунтознавства Мін-ва Сіль. Госп-ва України в Харкові (зорганізований 1956 р. на базі Лябораторії Ґрунтознавства АН УРСР), які керують ґрунтознавчими роботами на Україні, численні с.-г. дослідні станції, аґролябораторії в радгоспах і більших колгоспах. Катедри Г. є при геологічних факультетах ун-тів, С.-Г. Академії, с.-г. і політехн. ін-тів. Праці з Ґ. друкуються перев. в публікаціях відповідних н.-д. і навчальних закладів, майже виключно рос. мовою. До визначних ґрунтознавців України належали в 20�30-их рр. і пізніше, крім згаданих Г. Махова і К. Ґедройца, Д. Віденський (деякий час керівник Н.-Д. Ін-ту Удобрень у Києві, праці про засолені ґрунти), геолог В. Крокос (фосильні ґрунти), О. Соколовський (керівник Н.-Д. Ін-ту Ґрунтознавства в Харкові, праці з кольоїдного Ґ.), О. Душечкин, П. Коссович, А. Лебедев; працювали також � І. Бандура, О. Грінченко, Г. Грінь, А. Дояренко, В. Кавалерідзе, М. Крупський, Муравлянський, Т. Таранець й ін.

Загалом Україна з ґрунтознавчого погляду належить до найкраще досліджених країн світу. [І. Бандура]