Філос.-раціоналістична Г., що розвинулася в Зах. Европі в 17Ч18 в., майже зовсім не репрезентована в укр. мовознавстві через панування церк. культури в 17 в. і занепад культ. життя у 18 в. Навіть граматики першої пол. 19 в., видані на Зах. Україні й Закарпатті (Лучкай 1830, Й. Левицький 1834, І. Вагилевич 1845), не вільні від традиції теологічної Г., хоч помалу шириться романтичний підхід. Вперше несміливо він проявляється в Г. А. Павловського (написана до 1805, видана 1818), далі в І. Могильницького (написана до 1824), а надто у Й. Лозинського (написана до 1833, видана 1846). Романтична настанова виявляється в піднесенні нар. мови з підкресленням її особливостей, у намаганні виявити в мові лдух народу╗, незмінний протягом усього життя нар., в бажанні відсіяти справді нар. від тепер зневажуваного книжного, лприродне╗ від лштучного╗, своєрідно-нац. від позиченого й міжнародного.

Романтизм і собі стає традицією укр. Г. на довший час, переплітаючися з позитивістично-порівняльним підходом, що його започаткував Ф. Міклошіч для всіх слов. мов, у тому ч. й для укр., своєю УVergleichende Grammatik der slavischen SprachenФ (1 вид. І т. Ч 1852), в працях О. Огоновсмїого УStudien auf dem Gebiete der ruthenischen SpracheФ (1880), шкіцах іст. Г. укр. мови П. Житецького (1876), в перших шкільних Г. укр. мови, виданих у Галичині (Осадца 1862, 1864; В. Шашкевич 1862; Дячан 1865, Партицький 1883) і навіть у перших шкільних граматиках на підрос. Україні, вид. яких стало можливе після 1905 р. (Залозний 1906, Шерстюк 1907, Тимченко 1907, Курило 1917 та ін.). Еклектичному поєднанню романтичного і позитивістичного (молодограматичного) підходу в цих працях протистоїть глибоко продумане синтезування їх у працях Потебні з іст. синтакси (від 1873), що переборюють однобічну аналітичність молодограматизму і субТєктивізм романтичної Г. Більш механічний характер мала спроба С. Смаль-Стоцького й Ґартнера оборонити романтичну концепцію молодограматичною методою (УGrammatik der ruthenischen (ukrainischen) SpracheФ, 1913).

Енергійна й захоплена розбудова норм укр. літ. мови в період 1917Ч33 позначена переростанням романтичного підходу в пуристичний у працях Курило (лУваги до сучасної укр. літ. мови╗, 1920), Сімовича (лУкраїнська граматика╗, 1918), Огієнка (лЧистота і правильність укр. мови╗, 1925), а надто Смеречинського (лНариси з укр. синтакси╗, 1932) і Тимченка. Ця настанова характеризує й більшість підручників Г. цього часу (Іваниця, М. Гладкий, Горецький і Шаля, Осипів та ін.). Стриманіша настанова до романтично-пуристичних засад проявляється в граматичних працях О. Синявського (лНорми укр. літературної мови╗. 1931) і учнів Л. Булаховського (лПідвищений курс укр. мови╗, 1930), як також у підручних граматиках цього кола авторів (Синявський, Судима, Йогансен, Наконечний та ін.).

У працях останніх на поч. 30-их рр. зТявляється зацікавлення структуралізмом у мовознавстві, течією, що виникла під впливом праць Ф. де Соссюра і Бодуена де Куртене і спиралася на феноменологічну філософію Гуссерля, розглядаючи мову передусім як систему відносин (Курило, Синявський тощо). Одначе розгром укр. науки 1931Ч38 рр. не дав змоги розвиватися цьому напрямові, і він проявився тільки поза межами України (статті Сімовича на граматичні теми, лНарис сучасної укр. літ. мови╗ Ю. Шереха, 1951). На Україні силоміць запроваджено засади сов. рос. Г., що полягають у відновленні логістично-раціоналістичної Г., перемішаної з елементами політ. пропаґанди і поставленої на службу русифікації укр. літ. мови (лКурс сучасної укр. літ. мови╗ під ред. Л. Булаховського 1951, підручники для шкіл Загродського, Ващенка та ін.). [Ю. Шевельов]