Греко-Католицька Церква, назва іст. походження, постала із зустрічі сх., грец., із зах., латинським, світом, поділеними культурно (давній Рим і Геллада), політично (Візантія і Римська Імперія), а згодом і церковно (1054 р.). До порозуміння на церк. полі підходили завжди як партнери Церква Римська, Латинська, і Церква Грецька, в найширшому значенні, як культ. й церк., а не нац. цілості. Слов. церкви, адміністративне чи культ. залежні від Візантії, уважалися за Церкву Грец., а їх сх. обряд Ч за грецький. лМи люди грецько-восточного закону╗ Ч називала себе на Україні 16Ч17 вв. укр. христ. Церква. Берестейська унія своїм практичним, хоча б і частковим, розвТязанням проблеми церк. єдности й відносин між: Сходом і Заходом зробила практичний вилам у цьому розмежуванні, ставлячи певну кількість сх., лгрецьких╗, єпархій у єдність віри й адміністрації з рим., латинським, кат. світом. Для означення цієї специфічної групи та її відмежування від лнезТєдиненої╗ сх. цілости на Заході, а гол. Ч в Римі стали вживати назви лгреки католики╗ (graeci catholici), на відрізнення від лгреків некатоликів╗ (graeci schismatici, graeci). Але вже бл. 20-их рр. 17 в. для визначення укр. {а також білор.) католицизму притягнено елемент національний, уживаючи назви: русини (rutheni), звідси: лрусини католики╗ (rutheni catholici) та: лрусини некатолики╗, чи лсхизматики╗, лнезТєдинені╗. Разом із цим і для обряду зТявляється щораз частіше назва: лруський╗ і то лзТєдинений╗ або лнезТєдинений╗. Попри це паралельно вживається назви: лрусини зТединені╗ і лрусини незТєдинені╗ (rutheni uniti, non uniti) або навіть тільки лзТєдинені╗ і лнезТєдинені╗ (uniti, non uniti). Цієї останньої назви залюбки вживали в поль. церк. та цивільних колах, щоб підкреслити відмінність укр. католицизму, як чогось другорядного (unici) від свого, латинського. Православні на Сході Европи уживають цієї назви (уніятський), також у негативному сенсі, аж: до найновіших часів. Урядову назву греко-католики запровадила Австрія за часів Марії Терезії, щоб цією однією назвою охопити католиків сх. обряду кількох народів, які жили в Австрії та Угорщині: українців, румунів, сербів, хорватів, словаків, угорців та ін. (griechisch-katholisch). Ця назва пережила Австрію і була прийнята за офіц. її політ. спадкоємцями. Що більше, вона поширилася й на еміграції, як відгомін австр. дійсности. На ділі ця назва була нераціональна, бо слово лгрецький╗ ніби вказувало на богослужбову мову, якої ні один із згаданих народів не вживав. Тому офіц. Рим тепер визначує обряд, раніше називаний лгрецьким╗, назвою лвізантійський╗, залічуючи сюди албанців, болгарів, греків, італійців, сирійських мелхітів, угорців, росіян, румунів, словаків, сербів, українців, незалежно від місця оселення. Тому сьогодні греко-католики Ч це тільки католики візант. обряду, подібно як румуни католики Ч це католики візант.-рум. обряду, а українці-католики Ч це католики візант.-укр. обряду. З усіх цих галузей католиків візант. обряду найчисленнішою є укр. (бл. 5 1/2 мільйона в 1939 р.), далі йдуть рум. (1,7 мільйона), угор. (200 000), словацька (200 000), ін. нечисленні; угор. й словацькі католики візант. обряду мають укр. походження (див. Гайдудорозька, єпархія, Пряшівщина). Назва греко-католики для всіх католиків візантійського обряду Ч це нині, коли береться до уваги нац. елементи у Церкві, анахронізм, нікому як слід не зрозумілий.

[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]