З 9 в. відомі походи Руси на Візантію; з того ж часу розвинулися й торг. укр.-грец. зв’язки. В 10—11 в., після прийняття Україною християнства, відносини стали дуже жвавими, поширившись на церк., наук., літ., мист. та ін. ділянки (див. Візантія). В ділянках церк. і екон. зв’язки продовжували існувати й після падіння візант. держави. Але більшого значення набули вони в кін. 16 й у 17 вв. В цей період грец. купці осіли у Львові, Кам’янці Подільському та ін. містах; вони брали участь у діяльності правос. братств. У зв’язку з загостренням рел. боротьби, в кін. 16 і в 17 в. посилилися зв’язки правос. українців із царгородськими патріярхами. Зміцніли і зв’язки культурні; братські школи мали характер грецько-слов. Чималу ролю у відродженні укр. культ. і церк. життя, зокрема у Львові й Острозі, відіграли грец. вчені, напр., еласонський архиеп. Арсеній, Кирило Лукаріс, а також: укр. вчені, що мали безпосередні зв’язки з Грецією, як Кипріян з Острога, Йосип — чернець з Атону, ігумен Дерманського монастиря Ісаакій та ін., або були добрими знавцями грец. мови й письменства — брати Зизанії, К. Т. Ставровецький, М. Смотрицький, З. Копистенський та ін. Зразками для перших підручників були грецькі. Щороку десятки ченців з Атону приїздили за пожертвами до Сх. Европи, зокрема на Україну; вони часто виступали тут як дорадники в церк. справах; дорадниками кн. К. Острозького були Г. — Діонисій Палеолог, Мосхопул, що жили у нього в Острозі. Окремі грец. діячі приїздили на Україну з спец. завданнями зі Сходу й брали участь у церк. подіях (патріярх царгородський Іеремія, протосинкел Никифор, згаданий Кирило Лукаріс і ін.). Діяльність деяких із них набирала політ. характеру: так Кирило Лукаріс, ставши патріярхом, у 1620-их рр. провадив переговори з козаками. Були Г. й на держ. службі, як Астаматій, посол Дорощенка в Царгороді, Данило Грек та ін. Чимало укр. старшинсько-шляхетських фамілій було грец. походження: Томари, Капністи, Тернавіоти, Левицькі, Янжули, Константиновичі, Христофоровичі, Мануйловичі, Урсали, Мотоніси, Комбурлеї, Мазапети, Мазараки та ін.

Одночасно розвивалася діяльність Г. — купців і підприємців. Зокрема 1657 група грец. купців дістала торг. привілей від гетьмана Б. Хмельницького й оселилася в Ніжені, поклавши там початок річним ярмаркам і цим зумовивши піднесення Ніжена як комерційного осередку аж до поч. 19 в., поки не були відкриті чорноморські порти (з Греції довозили м. ін. вино, дорогі олії, сушені овочі, рибу). Деякий час у Ніженському пов. існувало чимале скупчення грец. купців і ремісників; багато Г. було в Переяславі й Києві (тут із 18 в. аж до революції існував Грец. Катерининський монастир).

Іст. обставини наступної доби не сприяли дальшому пожвавленню екон. зв’язків, але зв’язки церк.-культ. тривали далі, зокрема через Київську Академію (з поч. 19 в. — Духовну Академію), а також: колегії, пізніше духовні семінарії, де студіювало ще й у 19 в. багато греків. Між: діячами кін. 18 в. визначався грек — архиеп. Никифор Теотокі, засновник Полтавської Семінарії.

Збільшилося ч. Г. на Україні в кін. 18 в. в зв’язку з тим, що рос. уряд після тривалих воєн із Туреччиною опанував простори Півд. України й почав їх колонізацію, надаючи пільг чужинцям. Після закінчення рос.-тур. війни 1768—74 рр. уряд провів переселення з тур. і тат. володінь Г., скомпромітованих співчуттям до Росії. З Криму (в 1774—83 номінально незалежного) була переселена в 1779—83 велика група Г. — давніх Крим. мешканців до Озівської губ., на Озівське узбережжя та по рр. Солоній і Калміюсу. Вони заснували м. Маріюпіль і створили 20 селищ, діставши чимало привілеїв — звільнення від військ. служби, право рибалити, грошові позички. Відрізняючись своєю мовою, вони до 20 ст. зберегли й оригінальні побутові особливості, зумовлені тривалим перебуванням серед Крим. татар. Ін. Г. були оселені в глибині Степової України, зокрема б. Дніпрових порогів; вони належали до перших мешканців Катеринослава, Новомосковського й ін. міст. Незабаром з’явилося чимало виходців із Архіпелагу, що оселилися в заснованих Потьомкіном містах чорноморського узбережжя, як Одеса, Херсон, Миколаїв та їх околиці. Деяка частина із цієї групи спершу була зорганізована як військ. селища (почасти б. Одеси, найбільше в Криму), а більшість перейшла на хліборобство й торгівлю. Ін. наслідком рос.-тур. воєн було переселення протегованих рос. урядом Г. — бояр та урядовців із Молдавії й Валахії, як Кантакузени з роду візант. вельмож, що дістали б. Золотоноші 19 000 десятин землі, б. Вознесенського — понад 13 000, на Роменщині до 400, кн. Іпсіланті, що на Чернігівщині мав 14 000 десятин, інж. Караджі, який дістав маєтки на Богодухівщині, тощо.

Найбільше значення мали Г. як комерсанти. На поч. 19 в. торгівля в Маріюполі, Миколаєві, Єлисаветі, а також у Таганрозі була фактично в їх руках. Але особливо важлива роля належала Г. від кін. 18 в. в Одесі, яка на поч. 19 в. деякий час була значним осередком для діячів грец. нац.-держ. відродження (1814 в Одесі було засноване грец. таємне т-во «Феліке Гетерія»). Діставши, як і ін. чужоземні комерсанти, привілеї від рос. уряду, грец. купці й промисловці в Одесі надзвичайно вплинули на розвиток цього торг. центру, й відносно нечисленна грец. колонія зберігала своє значення протягом 19 і на поч. 20 в. до революції 1917 р.

Грец. фльота від пол. 19 в. брала жваву участь в обслуговуванні укр. портів. У закордонній плавбі й великому каботажі і до першої світової війни, і після деякої перерви, в 20—30-их рр. грец. фльота займала перше місце (перед совєтською). Натомість торгівля між Україною і Грецією не відігравала поважної ролі.

За часів Директорії УНР у Греції було представництво УНР, очолене Ф. Матушевським, після його смерти — М. Левицьким.

За переписом населення 1926 р. в УССР жило в сучасних кордонах 124 000 греків, з них 97 000 на Маріюпільщині (себто на території кол. Маріюпільського пов.), 16 000 у Криму, 3500 на Одещині; крім того, на Кубані жило 22000, на Сх. Передкавказзі 10 000. Разом на 1.1.1933 в УССР жило 132 000 Г., на суцільній укр. етногр. території — 156 000, на всіх укр. землях — 167 000 (ч. Г. в усьому СССР за переписом 1926 р. — 214 000, за переписом 1939 р. — 286 000).

Із Г., що жили на Маріюпільщині (тепер півд. частина. Сталінської обл.), 4000 мешкало в м. Маріюполі (Жданові, — 10% всього населення, в 1897 р. — 30%), 93 000 в бл. 25 багатолюдних, перев. чисто грец. селах. До більших належали: а) в півд.-зах. надморській частині — Ялта, Мангуш, Урзуф, Старий Крим та ін.; б) в сх. частині над р. Калміюс — Сартана, Карань, Чермалик, Стила, Бішеве й ін.; в) в півн.-зах. частині — Велика Янисоль, Комар, Богатир, Гнатівка, Старий Керменчик, Нова Каракуба й ін. Разом Г. становили на Маріюпільщині 1/5 всього населення. В Криму вони жили перев. (60%) по містах: у Ялті, Севастополі, Симферополі, Керчі, Феодосії та в їх околицях і б. Карасубазару. На Одещині, крім їх давньої колонії в Одесі (1400 душ), Г. жили в с. Свердлово (1400 душ); малі грец. колонії були в Сталіному (700), в Харкові (500), Києві (300). В ін. містах, де колись жили Г. (Ніжен, Миколаїв, Дніпропетровське), вони злилися з місц. населенням. На Кубані й Чорноморщині Г. жили в містах над Чорним морем — Новоросійському, Анапі, Геленджику, Туапсе, Сочі та в їх околицях, і в далі від моря положених р-нах — Абинському й Кримському та в м. Краснодарі; разом 31% в містах і 69% по селах.

У 20-их і на поч. 30-их рр. Г. мали З нац. р-ни в УССР і 30 нац. сільрад. Натомість грец. меншість не була належно забезпечена школою з рідною мовою (76% — рос. і 2% укр.); цим пояснюється те, що тільки 1% Г. писав рідною мовою (при високому — як на тодішні часи — відсотку письменних — 64 — в 1926 р.). В кін. 20-их рр. Всеукр. Наук. Асоціяція Сходознавства провадила вивчення грец. колонії на Маріюпільщині (А. Ковалівський та ін.). [Р. М.]