В Галичині за �руського права� (14�15 вв.) та в Лит. князівстві спочатку існували ширші громади, здебільшого волосні, з широкою самоуправою. На зборах Г. брали участь усі голови дворищ, т. зв. �мужіє� або �люди�; вони вибирали голову Г. � �старця� або старосту. Громадське віче, т. зв. �копа�, мала судово-поліційні функції (див. Копні суди). Г. несла кругову поруку за податки та за видачу злочинця. Під тиском шляхетських порядків ширша Г. була а 16 в. розбита на кілька дрібних сіл-громад, які ще зберігали рештки гром. самоврядування. Громади боролися за збереження старих прав (�старовини�), одначе з приходом поль.-лит. панування в старі громади руського права заводять новий лад нім. права, що позначалося втратою самоуправи на користь влади війта, настановлюваного носієм домініяльної влади (паном, церк. владою чи королем). Звідси громади ділилися на панські, королівські та духовні.

В Галичині, в Карпатах, існували ще громади пастуші, т. зв. волоського права, з виборним начальником, з назвою �кнєзь�, і з самоуправою, зумовленою геогр. та екон. характером країни.

Г. продовжувала існувати на Лівобережжі в 17 в. Тут були чисто коз. громади, мішані, де разом із козаками були посполиті як рівноправні члени на чолі з коз. отаманом, і сіль. громади � з посполитим війтом. Отаман і війт (староста) були виборними. Вони скликали Г. на збори, де вирішувалися справи місц. управління, судівництва й спільного землекористування.

Г. була власником деякої частини земель; звідси назва зем. Г. Займання гром. землі під обробіток і її розподіл відбувалися за рішенням зборів Г. На Україні з 18 в. гром. землеволодіння зменшується, в противагу до становища в Росії, де �общинне� землеволодіння було більш вкорінене і залишилося значною мірою до 20 в. Реформа 1861 р. знову надала земельним Г-ам значення, земля була передана у власність не окремих селян, а Г., яка розпоряджалася нею, перерозподіляла для користування, а також несла кругову поруку за викупні платежі та сплату податків. Зем. Г. цього типу була поширена на Лівобережжі й півд. Україні. Лише столипінська реформа сприяла переходові селян з общинного землеволодіння на приватновласницьке. На Україні цей процес відбувся далеко інтенсивніше, ніде у Росії (див. також Землеволодіння).

Під Росією Г. як визнана владою адміністративна одиниця існувала у формі �сільського общества�; в 19 в. вона одержала мінімальну гром. орг-цію і самоврядування. До 1861 р. тільки держ. селяни належали до сіль. Г.; пізніше включено до неї і звільнених від кріпацтва селян. Органами сіль. громад були: сход, в якому брали участь сіль. начальство й повнолітні чоловіки � голови родин (2 на 10 дворів) та староста. Сход вибирав старосту й ін. урядовців Г., накладав податки та вирішував деякі госп. справи. Самоуправління сіль. громад було дуже обмежене; нагляд над ним мали волосні органи та адміністрація (ЕУ І, стор. 481).

В Австрії Г. користувалася більш розвиненою самоуправою; крім власних функцій, визнаних за громадами відповідними законами, вона виконувала ще функції, доручені адміністрацією. Гром. органами були рада і війт. Виборчим правом до Г. користувалися лише повнолітні чоловіки, платники податків, особи, зараховані до відповідного наук. чи проф. цензу. Гром. урядування в Галичині провадилося укр. мовою.

За укр. нац. держави гром. самоуправа демократизувалася, але вона не встигла розвинутися. В УССР в сіль. і міськ. громадах запроваджена система совєтів (див. Сільрада, Міськрада).

На укр. землях під Польщею гром. управління фактично не існувало. Замість гром. рад здебільша призначувано урядових комісарів. Формально скасовано стару систему законом з 1933 р. про зміну територіяльного самоврядування; Г. стала частиною основної адміністративної одиниці � ґміни. Компетенцію Г. становили: завідування гром. добрами, утримування сіль. шляхів та співпраця з органами ґміни в культ., госп. і сан. справах села. Голову Г. � солтиса і гром. ради вибирали всі мешканці громади, що мали 24 р. Вибір солтиса затверджував пов. староста, а нагляд над Г. мав пов. виділ і війт ґміни. Не зважаючи на такий леґальний стан, у багатьох укр. громадах війта призначали комісари.

На Закарпатті Г. покривалася з селом, у межах якого користувалася самоуправою з виборним старостою. Тільки для справ держ. адміністрації громади були об�єднані в нотаріяти. [В. Маркусь]