1898 у Львові вийшов І т. його монументальної лІсторії України-Руси╗, доведеної в дальших 9 томах, що вийшли у Львові й Києві в 1899Ч1937, до 1658 р. 1904 у Петербурзі був виданий його лОчерк истории украинского народа╗, де подано заг. огляд цілої іст. України (2 вид. Ч 1906, 3 Ч 1911 р.), повторений із деякими змінами і в популярнішій формі в лІлюстрованій історії України╗ (кілька видань, починаючи з 1911, і в рос. вид. Ч 1912), у зб. лУкраинский народ в его прошлом и настоящем╗ (І, 1914) і в численних нарисах іст. України мовами нім., франц., англ., болг., чеською. 1904 р. Г. надрукував у лСборнике статей по славяноведению╗ (т. І, вид. Академії Наук у П.) статтю лЗвичайна схема лруської╗ іст. і справа раціонального укладу іст. сх. словТянства╗, в якій теоретично обґрунтував свою схему історії України як самостійного процесу іст. укр. народу, окремого від своїх сусідів і походженням, і політ., госп. та культ. життям (нім. переклад статті Ч 1935, англ. Ч 1952).

Політ, діяльність Г. почалася в Галичині (він був одним із засновників Нац.-Дем. Партії, з якою незабаром розійшовся), але особливо розгорнулася на Центр. Україні після революції 1905. 1906 Г. заснував у Петербурзі лУкраинский Вестник╗, що став органом Укр. Громади в Держ. Думі. Як загальновизнаний лідер українства, він став на чолі ТУП, що обТєднало тоді більшість укр. партій та нац.-гром. орг-цій. Г. визначився як першорядний публіцист, друкуючи свої статті на актуальні теми укр. й міжнар. політ. життя в різних укр. (гол., в лЛНВ╗ і в лУкраинской Жизни╗) та рос. виданнях і окремими збірками: лЗ біжучої хвилі╗ (1906), лОсвобождение России и украинский вопрос╗ (1907), лНаша політика╗ (1911), лВільна Україна╗ (1917) й ін.

У звТязку з новими можливостями укр. культ. і політ. праці після 1905 р., Г. переніс свою діяльність до Києва, продовжуючи там (з 1907) вид. лЛНВ╗ й очолюючи (1908) новозасноване Українське Наукове Товариство, яке видавало свої лЗаписки╗ й (з 1914) іст. квартальник лУкраїна╗.

Під час першої світової війни, коли почалися нові нагінки рос. уряду на українців, Г. восени 1914 був заарештований і, після понад 2-місячного увТязнення в Києві, був засланий спершу до Сімбірську, а незабаром переведений до Казані, пізніше до Москви, де перебував до революції 1917, продовжуючи наук. роботу й співпрацюючи в ж. лУкраинская Жизнь╗ та тижневику лПромінь╗.

У березні 1917 Г. повернувся до Києва, де одностайно був обраний на гол. Української Центральної Ради (Г. приєднався до УПСР, яка мала більшість у Центр. Раді). З його імТям звТязаний розвиток іст. подій від перших кроків Центр. Ради до IV Універсалу про самостійність УНР. 29.4.1918 Г. був обраний на президента Укр. Нар. Республіки. Ліквідація Укр. Центр. Ради поклала край держ. діяльності Г., який далі продовжував наук. працю й публіцистичну (зб. лНа порозі Нової України. Гадки і мрії╗, 1918). 1919 він виїхав на еміграцію, де розгорнув широку наук. й політ.-публіцистичну діяльність. 1919 Г. заснував Укр. Соціологічний Ін-т у Відні (згодом у Празі), який видав, зокрема, його праці: лПочатки громадянства, генетична соціологія╗ (1921), лЗ починів укр. соціялістичного руху. Михайло Драгоманов і Женевський соц. гурток╗ (1922) й лЗ іст. рел. думки на Україні╗ (1925), Ч і розпочав свою монументальну лІст. укр. літератури╗, редагував орган УПСР лБорітеся Ч Поборете!╗ (1920Ч1922) тощо.

На поч. 1924 Г., обраний (1923) на д. чл. Укр. Академії Наук, повернувся до Києва. Він відновив при ВУАН діяльність іст. Секції кол. Укр. Наук. Т-ва, очолив Археографічну Комісію, організував низку акад. комісій для дослідження укр. іст. й фолкльору, керував підготовок) нових кадрів істориків у Н.-Д. Катедрі іст. України, редагував відновлений ним ж. лУкраїна╗ (1924Ч30), який став заг.-укр. органом українознавства, редаґував також лНаук. Зб.╗ Іст. Секції, зб. лЗа сто літ╗ та ін. У Києві Г. продовжував працювати над лІст. України-Руси╗ й лІсторією укр. літератури╗. В 1926 р. Україна урочисто відзначила 60-річчя життя й 40-річчя наук. діяльности Г.

Боротьба сов. влади проти укр. культури, що загострилася, починаючи з 1929 р., поклала край широкій діяльності Г. В березні 1931 він був висланий до Москви, наук. установи, створені ним, були ліквідовані, співробітники та учні його здебільшого заарештовані й заслані. Останні роки Г, працював, гол., над укр. історіографією 17Ч18 в., друкуючи свої праці у виданнях Академії Наук СССР, д. чл. якої він став з 1929 р.: лСамовидец Руины и его позднейшие отражения╗ (лТруды Института Славяноведения Академии Наук СССР╗, І. 1932), лОб украинской историографии 18 века. Несколько замечаний╗ (лИзвестия Академии Наук СССР╗, 7 серія, ч. 3. 1934). Тяжкі умови підневільного життя на чужині й дальші переслідування з боку сов. влади дуже вплинули на здоровТя Г. Він помер 24.11.1934 у Кисловодську, куди виїхав для лікування; похований у Києві, на Байковому кладовищі.

Історіософічні погляди Г., учня В. Антоновича, складалися під впливом, гол., М. Костомарова й М. Драгоманова, й ідеї народництва та федералізму були домінантними в його наук. та гром.-політ. діяльності. Примат соціяльних інтересів над інтересами держ.-нац. є характеристичний для іст. концепції Г., споріднюючи її з т. зв. лнародницькою школою╗ в укр. історіографії. Але, в процесі дальшого студіювання іст. України (зокрема Козаччини й Коз.-Гетьманської держави) й своєї участи в сучасній укр. політиці, Г. надає чимраз більшого значення держ.-політ. чинникові. Багато учнів Г. перейшли згодом до лдерж. школи╗, яка панує в сучасній вільній укр. історіографії. Наук. схема іст. України, створена Г., була прийнята новітньою укр. історіографією і знайшла визнання в чужій історіографії, зокрема рос. (О. Пресняков, М. Любавський) і польській.

Г. багато працював у царині іст. літератури Ч це насамперед відповідні екскурси в лІсторії України-Руси╗ і велика лІсторія укр. літератури╗ (ІЧV, 1922Ч27; тт. VI і VII лишилися невидрукуваними), що охоплює укр. нар. творчість і письменство до поч. 17 в., досліджувані у звТязку з історією розвитку культури; йому належать також численні літ.-критичні статті й рецензії (зокрема в лЛНВ╗). В лІсторії України-Руси╗, в кн. л.Культ.-нац. рух на Україні в 16Ч17 в.╗ (1912; 2 вид. Ч 1920) і ряді менших праць Г. розглядає розвиток укр. освіти, церк. життя, мистецтва, друкарської справи й ін. сторін укр. культури. Ряд розвідок Г. присвячений етнографії, фолкльорові, соціології. Г. працював і в археології (розкопи 1895Ч98 рр. в с. Чехах, Брідського пов. та ін.), опублікувавши ряд статтей і давши в І-ІІІ тт. лІсторії України-Руси╗ першу спробу синтези археології України.

Чималу данину віддав Г. красному письменству як автор оповідань, драм і нарисів (зб. лПід зорями, оповідання, начерки, замітки, іст. образи╗, 1928).

Заг. число опублікованих праць Г. перевищує 1800. Бібліографія їх за час 1888Ч1904 подана в лНаук. Збірнику, присвяченому проф. М. Грушевському учениками й прихильниками╗ (Л. 1906); за 1905Ч1928 Ч в III т. лЮвілейного зб. ВУАН на пошану акад. М. С. Грушевського╗ (К. 1929).

Великі заслуги Г., ученого, що здійснив гол. завдання укр. історіографії Ч створення синтези укр. іст. процесу, організатора укр. нац. науки, гром.-політ. діяча, одного з найвизначніших у добу визвольних змагань, викликали, не зважаючи на поворот Г. в 1924 р. на підсов. Україну, гостро негативне до нього ставлення у большевиків як за життя, так і по смерті Г. Зокрема, постанови ЦК КП(б)У з 1946 і пізніші сов. публікації характеризують його як лнаціоналістичного історика╗, лідеолога укр. контррев. буржуазії╗, лнепримиренного ворога сов. влади╗. Сов. влада провадить боротьбу проти схеми Г. та її послідовників в історії, історії літератури, мовознавстві тощо.

Література: Грушевський М. Автобіографія. 1906; Грушевський М. Автобіографія. 1926; Герасимчук В. Михайло Грушевський як історіограф України. ЗНТШ, СХХХІІІ. Л. 1922; Дорошенко Д. Огляд укр. історіографії. Прага 1923; Ювілей акад. М. С. Грушевського. 1866Ч1926. К. 1927; Prof. Michael Hruschewskyj. Sein Leben und sein Wirken. Берлін 1935; Krupnyckyj B. Die ardlфographische Tфtigkeit M. HruuswskyjТs. Jahrb№cher f№r Kultur und Geschichte der Slaven, XI, 3Ч4. Бреслав 1935; Koch H. Dem Andenken Mychajlo HrusevskyjТs... gewidmet. Jahrb№cher f№r Kultur und Geschichte der Slaven, XI, l. Вреслав 1935; HЎtzsch O. Michael Hrusevskyj. Zeitschrift f№r osteuropфische Geschichte, IX. Берлін 1935; Korduba M. M. Hruschewskyj als Forscher und Organisator der Wissenschaftlichen Arbeit. Zeitschrift f№r osteuropфische Geschichte, IX. 1935; Bidlo J. Michael Hrusevskyj. Прага 1935; Borschak E. M. Hrusevskyj. Le Monde Slave, I. І. Париж 1935; Shulgin A. Mykhailo Hrushevsky (1866Ч1934). The Slavonic Review, XIV. Лондон 1935; Krupnyckyj B. Die historische Wissenschaft der Sowjet Ukraine, 1921Ч41. Jahrb№cher f№r Geschichte Osteuropas, IIЧIV. Бреслав-Берлін 1941; Енциклопедія Українознавства І, стор. 402Ч403, 404; Крупницький Б., вступна стаття до нового вид. Історії України-Руси, І. Нью-Йорк 1954. [О. Оглоблин]