Гуцульщина країна заселена укр. верховинцями гуцулами, що займає найбільше на півд. сх. висунену частину укр. Карпат у межах Галичини, Буковини й Закарпаття, в сточищі рік Прута з Черемошем і Серетом, гор. Сучави, гор. Надвірнянської Бистриці і гор. Тиси.
Територія. На півд. сх. гуцули граничать із румунами, на зах. з бойками, від півн., на Підкарпатті, з підгірянами, на півд. зах., на Закарпатті, з давно осілим хліборобським укр. населенням. Границі Г. від півн. й півд. виразні їх утворюють перші вищі карп. хребти й різко звужені долини рік. На зах. гуцули заселюють усю долину Прута по Делятин і долину Надвірнянської Бистриці (села Рафайлова й Зелена, за деякими авторами й Пасічна), а на Закарпатті долину Тиси по Трибушани й с. Косівська Поляна; деякі гуцульські мовні і етногр. прикмети мають села Руська Поляна, Руське Криве і Руськова, положені в долині Руської Ріки на рум. Мармарощині, та села Кобилецька Поляна, В. Бичків, Росішка, Луг і Верхнє Водяне (Апша). Без цих сіл величина Г. така: На протязі сторіч Г. входила до складу тих держ. організмів, до яких належали Галичина, Буковина і Закарпаття: до 1770-их рр. до Польщі, Туреччини-Молдавії, Угорщини; згодом до Австрії й Угорщини; в 192039 рр. до Польщі, Румунії й Чехо-Словаччини. Не зважаючи на належність до різних держав, відміни між окремими галузями гуцулів невеликі, їх єднала спільна матеріяльна й духова культура, увесь побут, говірка, які, з другого боку, виразно "відрізняли їх від сусідів. Положення в глибині гір, далеко від шляхів сполучення, сприяло взаємному обмінові населенням незалежно від кордонів і стимулювало доплив з долин різних елементів, що знаходили тут захист; положення на пограниччі Молдавії позначалося тур. і молд. впливами.
Тепер уся Г., за винятком 8 осель, на Буковині, які лежать у Румунії, входить до складу УССР.
Природа. Г. обіймає найвищу й найбільше мальовничу частину укр. Карпат, а саме (в напрямі з півн. сх. на півд. зах.): 1. Гуцульський Бескид і приналежну до нього від зах. частину Ґорґанів, 2. Жабївсько-Селетинську улоговину, що становить частину Сер.-карп. улоговини, за якою лежать: 3. частина Полонинського Бескиду, а саме, високі масиви Свидівця, Чорногорії і нижчі групи Кукуля, Кринтої та Лудованських гір, і 4. кристалічна Мармаросько-Буковинська верховина з Гуцульськими Альпами й Чивчинськими горами. При чималій висоті лагідні форми гір, однак, не перешкоджають густому заселенню й хліборобству на значних висотах, тим більше, що, завдяки висуненню на півд. сх. і впливам чорноморського підсоння та великій масивності, температури літа тут вищі від ін. частин Карпат. Велике поширення полонин сприяє буйному розвиткові пастушого життя.
Людність. В 1938 р. 89% людности Г. становили українці. 7,5% жиди, 2% поляки (в гал. Г.), 0,5% румуни (в бук. частині) і 1% чехи (на Закарпатті); зовсім малий відсоток становили вірмени, які колись відігравали на Г. велику екон. ролю, німці, угорці й цигани. Більший відсоток складали ці нац. меншості в містечках і курортах (дол. Прута); у висліді подій другої світової війни тепер їх майже немає.
95% населення скупчено в селах. Містечка лежать здебільша поза межами Г., або на пограниччі гір і Підкарпаття (Делятин, Яблонів, Косів, Кути, Вижниця), на території Г. лежать Рахів, Селетин та дві оселі, що мають почасти характер містечок Ясіня і Сторонець Путилів; значними торг. й адміністративними осередками е Коломия й Сигіт, міста поза межами Г., меншими Надвірна, Сторожинець і Кімполюнґ. Специфічний характер мають курорти в долині Прута (зокрема Ворохта).
Пересічна густота населення 27 на 1 км2. Найгустіше заселена Жабївсько-Селетинська улоговина і більша частина Гуцульського Бескиду (70), найбільше збесліснені (ліс становить лише 1/3 всього простору). Гал. частина Г. заселена густіше, ніж бук. й закарп., де розвиток великої посілости гальмував вільне заселення.
Форми осель у гуцулів, позначені впливом їх гол. госп. діяльності! скотарства, відмінні від сусідів і лише Г. притаманні. Характеристичні їх риси такі: 1. розпорошеність осель; 2. висока найвища в Карпатах горішня границя постійного заселення, яка доходить до 1400 м, винятково (Гостовець) до 1700 м; 3. сильно розвинене сезонове заселення, зокрема пастуші оселі (стаї, стіла) на полонинах; 4. ряд переходових форм між постійними й тимчасовими оселями (зимівки, літовища); 5. живі колонізаційні процеси й безнастанне перетворення тимчасових осель на постійні. Усі ці явища особливо жваві на гал. Г.
Господарство. Гол. рисою госп-ва гуцулів е наставлення на скотарство при майже цілковитому бракові хліборобства. Рілля становить ледве 4/о простору (на Бойківщині бл. 25, на Лемківщині 35%), полонини й сіножаті 33%, ліс 59/о. Протягом сторіч гуцули обмінювали продукти скотарства на хліб із Покуття й Мармароської котловини; додатковими зайняттями були домашні промисли деревообробний, мист., ткацький, кушнірський, гарбарський; торгівля скупчувалася в підгірських містечках у вірменських і жид. руках. Від другої пол. 19 в. на госп-во негативно вплинула велика віддаль більшої частини Г. від залізниць, зубожіння через переділ землі і занепад домашніх промислів у наслідок фабричної конкуренції. Поступово гол. зайняттям більшости гуцулів стали сезонові лісові роботи і поза межами Г. Хліборобство лишалося примітивним картопля, кукурудза, ячмінь, льон, мало вівса і жита; тваринництво й госп-во на полонинах та сіножатях екстенсивне. Розвиток курортів (перев. в долині Прута і Косів, менше в долині Тиси) створив нову галузь госп-ва, з якої однак не змогли скористатися гуцули, зате приплинули чужинці. Орг-ція мист. пром-сти (напр., кооператива Гуцульське мистецтво в Косові) була до війни в початковому періоді. В добу між: світовими війнами найкраще розвивалося екон. життя на закарп. Г. (напр., меліорація полонин), бук. Г. була в повному застої. Тепер найбільшими багатствами Г. е тваринництво й лісове госп-во, додатковими курорти й домашні мист. промисли. [В. Кубійович]
Перші історичні відомості про Г. зявилися в поль. джерелах 14 поч. 15 вв.; до 1424 р. належить перша згадка про місцевість у глибині Г. поляну Жабє. Іст. дані про заселення нинішньої Г., в наслідок відокремлености життя гуцулів, надзвичайно скупі й не дають можливости скласти уявлення про цей процес у цілому; треба гадати, що на Г. довго не було панщини й залежність від сусідніх володарів виявлялася оплатами грішми й натурою. Натомість не бракує відомостей про рухливу дрібну укр. шляхту з Березова, положеного на пограниччі Г.; в 1490 вона брала участь у повстанні проти Польщі Петра Мухи; у війнах між Молдавією й Польщею 1509 й 1530 рр. березівська шляхта бере сторону Молдавії. Ці рухи, як і повстання С. Височача під час походу Б. Хмельницького 1648 р., мусіли захопити й Г. З пол. 17 і протягом 18 в. по всій Г. діяли ватаги опришків, які часто ставали месниками за нар. кривди. Серед них найвідоміші були Нестор з Делятина (1683), Іван Пискливий з Довгополя Руського (170312) і, особливо, Олекса Довбуш із Печеніжина (1738 45).
За австр. часів повстання на Г. були скеровані проти панщини (1803, 181415, 1825 рр.). Іст. ваги набрали повстання в 1840-их рр., якими керував на бук. Г. Лукян Кобилиця. Нац. відродження на Г. зумовлене було ходом відродження в Галичині, на Буковині й Закарпатті. Найважливішими виявами нац.-гром. життя Г. були орг-ція Укр. Радикальної Партії на поч. 20 в. й Січей К. Трильовським, бої Укр. Січових Стрільців у 191415 рр. і активна участь Г. у визвольних змаганнях 191820 рр.
Походження назви Г. викликало ряд припущень, позбавлених переконливих арґументів (Мілевський, Деболецький, Федькович та ін.). С. Лукасік твердив, що знайшов слово гуцул у рум. тексті 1586. Безсумнівним е вживання цієї назви в актах 18 в. (С. Грабец). Найбільше поширене пояснення, запропоноване В. Полем, від рум. hocul" розбійник, опришок.
Етнографічний образ гуцулів складається на підставі даних 1920 вв., бо від давніх часів збереглися тільки уривчасті відомості. Г. характеризується браком сконцентрованих селищ і наявністю великого числа плаїв дуже старих шляхів, що звязують оселі, здебільша також старовинні і часто відірвані від навколишнього світу. Життя гуцула донедавна проходило між: двома полюсами: постійною оселею - хатою і, іноді віддаленим, літовищем, де перебувала худоба. Останнім часом чимало пастуших осель перетворилися на постійні. Особливості побуту гуцулів з їх самотністю й консерватизмом відбилися в багатій нар. творчості Г., що збереглася в давніх формах; архаїчні мотиви характеризують зокрема колядки ; так само стародавні т. зв. примівки (заклинання), породжені магічними віруваннями гуцулів, збереглися тут у далеко більшому багатстві, ніж деінде на Україні, а тим паче в будь-якій ін. евр. країні.
В ділянці матеріяльної культури особливої досконалости досягла гуцульська деревяна архітектура, зразками якої е, напр., церкви в Криворівні, Ворохті, Княждворі, Ясіні, Зеленому над Черемошем, Вербівці, або дзвіниця в Микуличині. Великою мист. досконалістю в композиції та прикрасах відзначаються й гуцульські хати, особливо старовинні, збудовані ще в добу перед зубоженням села. Розташовані на значних відстанях, по схилах гір, на горбах і в долинах рік, садиби являли собою т. зв. ґражди, себто своєрідні деревяні фортеці, неприступні для хижих тварин і пристосовані для оборони від нападів. Ґражди споруджувано не поверхово, а вшир як замкнені комплекси житлових і госп. будівель, сполучених укритими подвірями, галеріями, переходами; в такій ґражді іноді мешкало кілька поколінь того самого роду. Особливістю гуцульського будівництва е гарні дахи з ґонти (раніше з драниці), часто з майстерно ламаними, вигнутими, різьбленими прикрасами, які одночасно охороняють хату від вітру й дощу. По всій Г. на перехрестях доріг стояли каплички й хрести роботи місц. майстрів (див. також ЕУ І, стор. 19798, стор. 215). [С. Вінценц]
Поряд архітектури, широко відомі гуцульські мистецькі вироби. Це насамперед викладанки на дереві з пацьорками та ін. інкрустаціями різнокольоровим деревом, кістю, перламутром, металом. Багата орнаментика, керамічних виробів, з мотивами геометричними, сильно стилізованими рослинами і птицями. Архаїчні форми мають мосяжні вироби з карбуванням, вироби зі шкіри й кости. Дуже мальовничий гуцульський одяг, ткацькі вироби з вовни, вишивки низзю та ін. способами. Незвичайно тонко виконують гуцули писанки, де, крім геометричного орнаменту, нерідко вживаються мотиви риб, коней та ін. Великий нахил гуцулів до прикладного мистецтва і їх майстерність у виконанні стали широко відомі в Європі й Америці, (див. ЕУ І, стор. 198, 21112, 218, 222, 22526, 28688, 294, 300, 304, 312). [В. Січинський]
Багато матеріялів з нар. мистецтва Г, було зібрано в музеях Львова, зокрема в Музеї НТШ, в Чернівцях, в етногр. музеях у Відні й Будапешті, а також у регіональному музеї Гуцульщина в Коломиї (кол. ім. о. Й. Кобринського).
Цілком своєрідним явищем був організований 1911 Г. Хоткевичем аматорський нар. Гуцульський Театр (режисери О. Ремез, згодом Л. Курбас), в якому селяни й селянки грали в пєсах, написаних або перероблених Хоткевичем гуцульською говіркою; театр був ліквідований з поч. війни 1914.
Нині, поряд із самодіяльними хорами, як Гуцульщина та ін., відомий своєю діяльністю Гуцульський Ансамбль Пісні і Танцю в Станиславові.
Г. з її своєрідністю природи й побуту населення знайшла відображення в окремих творах ряду укр. письменників, як О. Ю. Федькович, М. Черемшина, Г. Хоткевич, що культивували в своїх творах гуцульську говірку, С. Воробкевич, О. Кобилянська, М. Коцюбинський, А. Крушельницький, О. Олесь, Р. Єндик, Ю. Боршош-Кумятський та ін.; гуцульські мотиви е і у поль. письменників Ф. Карпінського, Ю. Словацького, Й. Корженьовського, С. Виспянського, В. Поля, С. Вінценца. В образотворчому мистецтві в більшій або меншій мірі з Г. звязані твори Т. Копистенського, І. Труша, О. Новаківського, М. Мороза, С. Луцика, Ю. Дяченка, В. Дядинюка, О. Куриласа й ряду ін.; природу й людей Г. зображували поль. мистці Т. Ярошинський, С. Обст, М. Машковський, Т. Аксентовіч, Ю. Фалат, К. Сіхульський, В. Яроцький, Водзіцька та ін.
Література: Hacquet B. Neueste physikalisch-politische Reisen durch die Dacischen... Нюрнберг 179094; Kaindl R. F. Die Huzulen. Відень 1894; Шухевич В. Гуцульщина, ІV. Л. 18991908; Гнатюк В. Причинки до пізнання Гуцульщини. ЗНТШ, CXXIIIIV. Л. 1917; Крипякевич І. З історії Гуцульщини. ЛНВ, LXXXLXXXII. Л. 1923; Кобилянський Б. Гуцульський говір і його відношення до говору Покуття. Укр. Діялектологічний збірник, І. К. 1928; Січинський В. Гуцульський оседок. Прага 1929; Vincenz S. Na wysokie] pooninie. В. 1936; Кубійович В. Пастушство Буковини. Праці Геогр. Комісії НТШ, І. Л. 1937; Hrabec S. Nazwy geograficzne Huculszczyzny. Кр. 1950.
Більше інформації про історію, памятники, транспорт, готелі, ресторани див. в книжці: Украина. Практический путеводитель, Бельско-Бяла 2007
[Стаття у: Енциклопедія Українознавства, т. 2]
|
|
|
|
|
|